Околиці були приєднані при умові, що землі Деміївки залишаються власністю осіб і установ, яким ці землі належали раніше і права селян залишаються без змін, якщо вони не бажають змінити свій статус на міський. 3 січня 1919 року Дума утворила і затвердила склад Особої Виконавчої Комісії для ведення справ прєднаної до Києва Деміївки. На протязі років Деміївка інтенсивно заселялася і стала робітничим районом, що злився з містом через вулицю Червоноармійську (сучасна назва Велика Васильківська).
У 1925-1933 рр. Деміївка, Голосіїв, Корчувате були частиною Сталінського району міста Києва.
Бурхлива історія Деміївки має багато сторінок. Червоногвардійці Деміївки, зокрема працівники снарядного заводу залізничної станції Київ – ІІ, приймали активну участь в боротьбі за владу Рад в 1917-1918 рр.
У дні жорстоких випробувань довели свою безмежну відданість Батьківщині трудящі Деміївки. На початку Великої Вітчизняної війни було швидко перебудовано підприємства району на воєнний лад. Так, завод “Червоний гумовик” почав випуск прокладок для танків. Для оборони рідного міста працівники фабрики імені К. Маркса організували винищувальні батальони під командою директора фабрики тов. Слободського. Вони стримували в Голосіївському лісі (де проходила друга ллінія оборони Києва) натиск німецьких військ до підходу регулярних частин Радянської Армії. Тов. Слободський загинув смертю хоробрих, він посмертно нагороджений орденом Леніна. Бійці народного ополчення з Деміївки внесли свій вагомий вклад в перемогу над фашистською Німеччиною. Пам’ятні дошки на стінах завода “Київгума”, фабрики ім. Карла Маркса та обеліск у Голосіївському парку вшановують подвиг народу України під час Великої Вітчизняної війни. На Голосіївському проспекті біля колишнього дома культури ім. М. Фрунзе, що під час будівництва пам’ятника належав профспілці автомобілістів та шляхобудівників, стоіть славнозвістна й найпоширеніша під час війни “полуторка” – “Урал ЗИС”. Пам’ятний знак, що височить на кам’яному п’ядесталі, споруджено на честь 40-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні. Надпис “Воїнам-автомобілістам і дорожникам” - це данина пам’яті невтомним трудівникам війни.
Під час війни партизанський осередок, під командою Якова Батюка, юриста з Деміївки, працював в окупованому місті. Загін було викрито і знищено. Про ці подіі розповідається в п’єсі Павла Загребельного “Голосіївський гай”. Яков Батюк посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям була названа одна з вулиць Деміївки.
Петро Михайлович Буйко (1895-1943рр.) - лікар, професор, патизан.С 1933р. був директором Київського інституту охорони материнства та дитинства (зараз Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім П.М. Буйка). З початку Великої вітчизняної війни – в радянській армії, потім поранення, полон, втеча з полону. З липня 1943 р. очолював санітарну частину партизанського загону. Був схоплений фашистами та спалений. Удостоєний звання Герой Радянського Союзу у 1944 р. посмертно. Ці події відображени в п’єсі Я. Баша “Професор Буйко”. На його честь названа одна із вулиць Деміївки.
Гапоненко Казимир – піонер-герой, в період окупації Києва з 1941 року одинадцятирічний Казик був зв’язковим у партизанському загоні І.Д. Кудрі.В 1942 році був заарештований і страчений в гестапо. На честь К. Гапоненко в 1971 році було відкрито бюст поблизу школи № 110 на Козацькій вулиці. Школа названа ім’ям юного героя.
Вулиці сучасної Деміївки.
Тепер саме слово “Деміївка” відійшло в історію. Нині тут індустріально-промисловий, впорядкований, зелений Московський район столиці.
Деміївка розташована вздовж проспектів Голосіївського ( до Голосіївсьої площі), Науки (до вулиці Малокитаївської), Червонозоряного (до вулиці Мистецької) і початкової частини вулиці Васильківській, з півночі умовну межу являє залізниця
Промисловість.
Сучасна Деміївка- складова частина Московського району м. Києва, який розташований на площі 52 кв. км. Населення складає 186100 осіб. Зараз це один з найбільших, промислових та наукових центрів Києва. Тут працює 33 промислових підприємства, 10171 суб’єктів підприємницької діяльності, 50 наукових установ, 11 медичних закладів, 29 загальноосвітніх шкіл, 55 дитячих садочків, 14 вузів, 13 бібліотек, 3 театра та концертних зала.
Деміївка як мікрорайон столичного міста не має чітко віражену виробничу спеціалізацію. Тут розташовані підприємства різних галузей народного господарства: заводи “Харчмаш”, “Стенд” (машинобудування), “Київгума” (нафтопереробна та нафтохімічна промисловість), завод художнього скла (скляна промисловість), та завод “Імпульс” (виробництво товарів народного споживання) пивзавод, маргариновій завод та кондитерська фабрика (харчова промисловість).Розгалужена мережа підприємств та установ сфери послуг, житлово-комунального господарства, побутового обслуговання, торгівлі, громадського харчування, культури, освіти, охорони здоров’я, зв’язку та транспорту.
Найбільш потужні промислові підприємства на Деміївці.
Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса .
Створена у 1919 році на базі національної фабрики “Валентин Єфимов”.Після Жовтневої революції в період громадянської війни фабрика значно скоротила випуск продукції, що обумовлювалось недостачею основної сировини- цукру; був час коли виробництво майже повністю припинялось. Проте зараз же після закінчення громадянської війни на фабриці почали роботи по відбудові і реконструкції цехів, механізації основних процесів виробництва. Були збудовані новий карамельний цех, механічна майстерня, котельня та ряд інших виробничих та підсобних приміщень.
Про бурхливий розвиток фабрики в ці роки говорять такі дані: у 1927 р. випущено 812 тонн кондитерських виробів, у 1930 р. – понад 7 тис. тонн. У 1934 р. фабриці була передана територія колишнього цукрового заводу по вул. Велика Китаївська №17, куди було переведено ряд цехів з інших територій та створено нові цехі: фруктоварочний, пряничний та венських виробів. В 30-ті роки ведеться дальша реконструкція цехів фабрики, які оснащують складними механізмами та устаткуванням. До 1941 р. фабрика ім. К. Маркса перетворилася в сучасний кондитерський комбінат і зайняла одне з перших місць в країні по випуску продукції та ассортименту. Вона мала 17 виобничих та допоміжних цехів, оснащених сучасним устаткуванням та механізмами. Тут працювало понад 3400 робітників. Річний випуск продукції цього періоду досягав 32800 тонн різноманітних кондитерських виробів: цукерок, шоколаду, пряників, бісквітів, здоби, тортів, тістечок, мармеладу, зефіру, варення, джему та ін. Плодотворна праця коллективу була перервана Великою Вітчизняною війною.
З перших днів звільнення м. Києва від фашистських окупантів почалася відбудова фабрики. В грудні 1943 р. бісквітний цех випустив першу продукцію – хліб для армії та населення.
Зруйновані окупантами цехи були зовсім непридатними для виробництва. Виникла необхідність докорінно реконструвати старі непристосовані приміщення для організації там кондитерських цехів, встановлення в них найновішого оснащення, забезпечення поточності технічних процесів, механізації міжопераційного транспортування напівфабрикатів і автоматизації багатьох виробничих процесів.
Завантажити реферат