Отже, суб’єктивне право власності - це елемент абсолютного правовідношення, тобто власник як правомочний суб’єкт перебуває у правовідношенні з усіма третіми особами, має суб’єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Щодо суб’єктивних обов’язків, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються як зобов’язані суб’єкти повинні забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати його суб’єктивне право.
1.3. Поняття власності за Конституцією України, Цивільним кодексом України та Законом України “Про власність”.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі і порядку встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам і свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У Цивільному кодексі України та Законі України “Про власність” сказано, що:
1. Право власності - це врегулюванні законом суспільні відносини, щодо володіння, користування і розпорядження майном.
2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
4. Власність в Україні виступає у таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.
2. Право власності юридичних осіб
2.1. Форми власності. Загальні положення власності юридичних осіб.
Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних осіб, слід згадати, що у прийнятому Законі України “Про власність” зазначається, що власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян, колективної і державної власності.
Власність громадян створюється і примножується за рахунок іхніх доходів від участі в суспільному виробництві, від ведення власного господарства і доходів від коштів, що вкладені в кредитні установи, акції та інші цінні папери, надбання майна при успадкуванні та на інших засадах, передбачених в законі. Ця власність заснована на свободі особи в розпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі її форм і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних і особистих потреб.
Приватна власність виникає не тільки тоді, коли майно належить одному громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового або селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство не має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає колективної власності.
До колективної власності належить власність орендних підприємств, виробничих та інших кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств, господарських асоціацій та інших об’єднань, що мають статус юридичної особи.
Поряд з приватною і колективною власністю зберігається і державна власність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власність автономних утворень, комунальну (муніципальну) власність.
Взагалі, повертаючись і зупиняючись конкретніше на праві власності юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної особи розкриваються в статті 23 Цивільного кодексу України: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.
За визначенням Я.М.Шевченко юридична особа є “певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у цьому обороті”[4].
За чинним Цивільним кодексом України та Законом України “Про власність” суб’єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об’єднання). Дещо інші правомочності встановлені для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання (пункт 1 статті 37 Закону України “Про власність”) чи на праві оперативного управління (пункт 1 статті 39 Закону України “Про власність”).
Всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені згідно із Законом України “Про власність” до колективної форми власності.
Перелік майнових об’єктів, джерела формування власності юридичних осіб передбачені в Законах України “Про власність”, “Про господарські товариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про сільськогосподарську кооперацію” “Про об’єднання громадян” та інших.
2.2. Право власності господарських товариств.
Господарські товариства створюються і діють на підставі Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року, який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права і обов’язки їх засновників та учасників.
До господарських товариств належать:
- акціонерні товариства;
- товариства з обмеженою відповідальністю;
- товариства з додатковою відповідальністю;
- повні товариства;
- командитні товариства.
Господарські товариства згідно зі статтею 1 Закону України “Про господарські товариства “ визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Господарські товариства є юридичними особами і одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб’єктом права власності господарських товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають лише зобов’язальне право вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишається після ліквідації товариства ( ліквідаційну квоту ).
Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб’єктів права власності є можливість добровільного об’єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб’єкта господарської діяльності.
Таким чином, для господарських товариств характерні деякі спільні ознаки:
1) договір учасників як підстава виникнення;
2) наявність у товариства прав юридичної особи, тобто створення нової,
самостійної організації;
3) виникнення права власності товариства в цілому ( при збереженні прав учасників зобов’язального характеру ) на майно, передане учасниками або одержане в результаті власної господарської діяльності;
Завантажити реферат