Український правопис

Із тяжкою душею, не сподіваючися вже дістати чітку відповідь хоч на одне запитання, дивимося розділ про власні назви та похідні від них слова (у фізичній термінології таких, за традицією, тисячі). Отже, §91, п.3. Читаємо: «Подвоєні приголосні, як правило, зберігаються у власних назвах, а також здебільшого в утворених від них похідних словах». Добре, будемо подвоювати – нема ради. Принаймні, попри як правило та здебільшого, менш-більш чітке формулювання. І можна не порушувати всесвітню традицію й однаково писати терміни та прізвища науковців, що від них ці терміни дістали назву. Проте далі бачимо: «але не завжди» (то коли???), і низка прикладів: ват (від Ватт), бекерель (Беккерель), бесемерівський (Бессемер), гаус (Гаусс), < .>, максвел (Максвелл). Але чому винятком є саме ці фізичні терміни? Мало того, що ўаус(с)ові (Gauss) змінили першу літеру, то треба ще й зробити виняток з подвоєнням. Але ж як тепер писати г[і]аус(с)іа[я]н, г[і]аус(с)оїда тощо? А максвел(л)іа[я]н? А бес(с)емерування? Далі все так само. Всі суперечності збережено з подиву гідною послідовністю. Маємо матерія, але матеріал. Знову бачимо Дізель – дизель (а як з іншими подібними термінами?). Трохи смішно (крізь сльози), що «за традицією» треба писати Фрейд (Freud), тоді як в усіх українських перекладах цього автора бачимо лише Фройд. Але до чого тут українські переклади й українські традиції.

Отже, могила мишу породила. Проект нічого нового порівняно з УП-93 не містить і жодних проблем не розв’язує.

2. Етапи підготовки до публічного виступу.

Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою надання впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільше часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова мова.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів:

1. Добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу;

2. Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності;

3. Словесне вираження, літературна обробка мови;

4. Завчання, запам'ятовування тексту;

5. Проголошення.

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний, комунікативний і післякомунікативний. Кожний з етапів містить перелік конкретних дій, які можна представити у вигляді таблиці:

Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів (Наприклад: "Чи потрібні нам атомні електростанції?", "Стан охорони праці і техніки безпеки в цеху № 5", "ПРО підготовку до проведення сертифікації виробів". При розробці повістки для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тем доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно "розшифровувати" пункт порядку денного "Різне", "ПРО різне" - людина буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші.

Приступаючи до розробки тексту, необхідно визначити мету виступу. Виступаючий повинен ясно представляти, якої реакції він домагається. Основні цілі публічного монологу - повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості. Або він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами їх поведінки, тобто призиває до будь-яких дій. Часто ці цілі перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої цілі і задачі варто повідомити слухачам.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії, заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, з огляду на такі фактори: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна .), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до теми і до оратора.

Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів і т.д.). Ніж однорідніше аудиторія, тим однодушніша реакція на виступ.

Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від гострих проблем і питань.

Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися від суті проблеми.

У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову сутужніше. Якщо публіка різна по складу, треба, по можливості, адресувати який-небудь фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаєте, що вони прийдуть.

Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У величезній масі людин легковірний, схильний до знеособлювання, не здатний до критики, бачить усе в чорно-білих фарбах, реагує на емоції. Чим більше аудиторія, тим простіше, наочніше, образніше варто говорити.

Знання своїх слухачів, "прицільна" підготовка промови набувають особливе значення під час обговорення якого-небудь важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.

Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ - у залі, у кабінеті, чи є там кафедра, стіл, мікрофон .

Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба розташовуватися вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати постійно відстань у 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.

Важливе значення має і розміщення слухачів в аудиторії. Проксеміка - наука про часову і просторову організацію спілкування - описує наступні способи: