1.4.Наука і технологія
Фундаментальна, або чиста, наука має на увазі придбання знань за ради них самих без питань про те, як їх використовувати або чи можна їх використовувати взагалі. В основі її лежить тільки прагнення людини до розширення світогляду. Технологія, навпаки, – використання наукових знань заради досягнення визначеної мети. Вона заснована на бажанні вирішити практичне завдання або отримати конкретний результат. Технологія може рухатися вперед методом спроб і помилок, накопичуючи досвід того, що можна і чого неможна. Таким чином зроблені деякі вдалі винаходи. Але невдач було більше. Метод спроб і помилок звичайно занадто марнотратний щодо часу, грошей, а іноді й людського життя.
З іншого боку, принципи, закони природи і теорії можуть ефективно використовуватися інженерами для досягнення бажаної мети. Наприклад, цілком здійсненним запуск людини на Місяць методом спроб і помилок, але яка буде його ціна? Чітко слідуючи відповідним теоріям і законам, можна зробити це з першої спроби.
Таким чином, технологічний процес використовує знання, отримані фундаментальною наукою. Але й вона в свою чергу залежить від технології за двома основними причинами. По-перше, технологія розробляє нові прилади, які розширяють можливості спостережень і перевірки гіпотез. По-друге, це «дослідницький полігон» для нових теорій і принципів. Той факт, що технологічна новизна працює, доводить правильність покладених за основу конструкції теорій і принципів. Наприклад, політ людини на Місяць і її щасливе повернення – вагомий аргумент на користь теорії руху планет і гравітаційних взаємодій. Таким чином, наука і технологія взаємно багатіють.
Науковий підхід дозволяє пізнавати будову світу. В свою чергу, використовуючи технологію і діючи у відповідності з отриманими знаннями, можна досягти бажаних результатів. Ми не просто бажаємо літати на Місяць, ми працюємо в рамках необхідних для вирішення цього завдання теорій і законів природи і досягаємо успіху.
1.5.Наука і ціннісний підхід
Наука дозволяє краще розуміти об’єктивний світ. При цьому ми використовуємо знання для досягнення конкретної мети. Але наука не може вказати, якої мети слід прагнути. Що і коли робити, якому завданню або лінії поведінки віддати перевагу – такого роду рішення визначаються ціннісним підходом, тобто моральними, релігійними, етичними, та емоційними сторонами нашого життя. Наприклад, наука дозволила зрозуміти властивості атомів, а рішення, слід або не слід використовувати ці знання для створення ядерної зброї, основане на ціннісному підході, дуже далекому від науки. У той же час наукові знання допомагають визначити істинні цінності, віщуючи наслідки конкретних дій. Тут знову допустимо міркування типу «Якщо ., то .». Наприклад, якщо виникне великомасштабний ядерний конфлікт, то, по суті, буде винищене все життя на Землі.
Крім того, сама наука не потребує від нас слідування згідно з визначеними принципами або теоріями. Можна, наприклад, навмисне або за необачністю ігнорувати принципи та теорії будівельної справи. Наука тільки віщує, що будівля завалиться.
1.6.Наука про довкілля і області її застосування
Як викладене вище пов’язано з наукою про довкілля? Вивчаючи взаємовідношення рослин і тварин в природних умовах, вчені відкрили основні екологічні принципи і закони, які визначають стійке існування життя на Землі. Повинно бути зрозуміло, що, якщо людська цивілізація, включаючи сільське господарство, промисловість і под., потребує стійкості, вона повинна відповідати цим законам і принципам. Але досі ми розвивали її, в головним чином керуючись уявленнями і бажаннями, які слабо відносяться до природних екологічних законів. Цей процес нагадує будівництво хмарочосу без урахування будівельних норм. Дійсно, нарощування числа проблем, пов’язаних зі станом довкілля та виснаженням ресурсів, кризи, з якими ми зіштовхнулися, – є наслідком і свідоцтвом хибного шляху розвитку. Не виключено, що ми вже стоїмо на краю прірви. Але можна відмовитися від падіння і піти шляхом стійкого розвитку, усвідомивши основні екологічні принципи і пристосувавши до них людську цивілізацію. У решті решт від нас самих залежить, чи вважати стійкий розвиток метою, гідною зусиль і жертв, необхідних для її досягнення.
Розділ II
Аналіз сучасних уявлень про стосунки «людина-природа»
Проблема взаємодії людини, людського суспільства і природи виникла з появою самої людини. «Але якщо практична проблема взаємодії природи і суспільства має місце протягом всієї історії їх співіснування, то наукова, теоретична проблема ідейного відображення практичної взаємодії змогла виникнути лише з появою духовною культури вже в соціально розвиненому суспільстві. У рефлексивній формі екологічне взаємостосунки, по суті, пронизує всі види суспільної свідомості і світовідчуття, починаючи з міфології та релігії, переходячи в мистецтво та філософію, у природничі й суспільні науки, і, зрештою, стає предметом особливих наукових досліджень близько ста років тому»[45, 23]. Аналіз літератури дозволяє виділити різні підходи до проблеми розвитку екологічних уявлень, які реалізуються, як правило, в рамках філософської традиції. При зверненні до розуміння «екологічні уявлення» мова йде про те, яким чином репрезентуються у побутовій свідомості стосунки «людина-природа», як людина уявляє положення своє і свого соціуму у навколишньому світі, яке місце займають у його образі світу як окремі живі істоти, так і природа в цілому.
Прикладом найбільш змістовного і багатогранного дослідження розвитку екологічних уявлень в філогенезі можуть служити «Нариси історії уявлень про взаємостосунки природи і суспільства»[45]. У своєму аналізі уявлень про взаємостосунки природи і суспільства Круть І.В. і Забелін І.М . прагнули до виявлення причин і суті виникнення і розвитку ідей, які привели у своїй реалізації до сучасного стану біосфери і відповідно до репрезентації цього стану в різних галузях знань. Автори розрізняють дві тенденції ставлення до природи, які проявляються в міфах, а пізніше і в філософських уявленнях: екофільну, консервативну, спрямовану на гармонійне сполучення людини з природою, і екофобну - руйнівну, спрямовану на конфронтацію з природою. Відносно стабільні та ізольовані цивілізації Китаю та Індії народили, на думку авторів, екофільну міфологію у більшій мірі, ніж цивілізації Близького Сходу та Середземномор’я. Переважання екофільних або екофобних тенденцій і домінант у поведінці людей визначалось соціальною історією етносу, пов’язаного з геоекологічними змінами і ускладненнями у зв’язку з розвитком економічних і політичних систем і структур. Під етносом у цьому випадку розуміється специфічна природно-соціальна система деякого рівня організації матеріально-духовного буття[33].
У поглядах давньогрецьких авторів Круть і Забелін вбачають прояв екофобної тенденції на фоні переважно екофільного космологізму досократиків, Гіпократа, Платона і Арістотеля, пізніх еліністів. Більш пізнє християнське світоспостереження формувалося в протистоянні з язичеством та іудизмом і з єресями гностицизму і маніхейства, корінням які йдуть у песимістичну і екофобну ідеологію близькосхідних міфологій і релігій. Саме християнство не було однозначним в екологічному відношенні і включало в себе як екофобні (Августин, Бенедикт), так і екофільні тенденції (Франциск Асизький). В епоху Відродження домінуючі позиції займає антропоцентризм. Ще в більшій мірі проходить відчуження людини від природи в результаті реформації, так як звільняючи людину від сакрально-церковного та підкоряючи її мирському, протестантизм створює психологічну основу для цвітіння діяльності заради діяльності, для домінування прагнення до збагачення, як до самоцінності. Колективістський антропоцентризм та примат матеріальної діяльності і були, вважають Круть і Забелін, основою ідеології буржуазії і антиекологізму Нового часу. Перевага екофобних тенденцій над екофільними стає нормою. Прискорення руйнування екосистем, розповсюдження урбаністичних ландшафтів, забруднення довкілля як наслідку промислової революції XVIII-XIX століття змушують звернути увагу на негативні аспекти технічного прогресу. У філософії цю тенденцію Круть і Забелін вбачають у працях Гегеля, Шелінга, Шопенгауера. Однак в основному стурбованість взаємостосунків людини з природою висловлювали натуралісти, природодослідники, географи (Уолес, Гумбольт). Розвиваються природно-наукові уявлення про взаємозалежність людини і природи. У диференційованій науці XIX століття виникають біоекологія (Гекель) і геоекологія (Марш). У першій половині XX ст. формується загальна теорія взаємодії живої та неживої природи. Вчення про біосферу В.І.Вернадського і про біогеоценоз В.М.Сукачьова створили основу для формування екології як науки про екосистеми.
Завантажити реферат