Демографічне старіння - об'єктивний історично зумовлений процес

У нашій країні ситуація зовсім інша. Населення продовжує старіти знизу, через те, що народжуваність, як і раніше, знижується, а смертність у старшому віці, практично не зменшується, тривалість життя не зростає, залишаючись низькою, порівнянно з усіма розвинутими країнами і навіть деякими з тих, що розвиваються. Вигляд статево- вікових пірамід України у 1959-2001р.р. приблизно, як на графіку 1, то можна сказати, що Україна пройшла три фази від розширення (1959р.), до простого і нарешті, звуженого (2001р.) відродження. Основа піраміди 2001р. звужена, що вказує на регресивний тип відтворення населення, внаслідок різкого зменшення народжуваності. Спостерігаються деякі “прогалини” у вікових групах 30-40 років і 55-59 років, що пояснюється низькою народжуваністю у 40-х р.р. (період 2-ої Світової війни), та у 60-х р.р., кількість народжень була малочисельною, через мало чисельні групи жінок віком 20-25 років, (фертильного віку), оскільки їх народження припало на час війни, або відразу після неї. Також “прогалини” у вікових групах 30-34 років можна пояснити міграційним відтоком молоді, який почався в період транзиції. Починаючи з вікових груп 55р. і старше, спостерігаємо значну диспропорцію між чисельністю жінок і чоловіків, внаслідок меншої тривалості життя чоловіків, майже на 11 років, жінки в цих вікових групах, переважають. Втрати чоловічого населення, внаслідок 2-ої Світової війни, які можна простежити на всіх пірамідах, чітко виділяються і на піраміді 2001р. у вікових групах населення старше 70 років, перевага жінок тут становить 100-200%.

Як критерій для оцінки демографічного старіння, використовують частку в населенні осіб старше 60 років. відповідно для виміру старіння населення використовують спеціальні шкали, базовані на зазначених значеннях віку. Якщо за критерій беруть вік 60 років, то застосовується шкала Ж.Боже-Гарньє-Е.Росита (таблиця 1).

Таблиця 1. Класифікація населення, залежно від рівня демографічної старості, за шкалою Россета.

Якщо за критерій беруть вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Відповідно до неї, населення з часткою осіб у віці 65 років і більше, меншою 4%, вважають молодим, якщо ця частка менше 7%, то населення перебуває на порозі старості, а якщо вона дорівнює 7% і більше, то населення вважають старим.

Старіння населення породжує нові вимоги до соціального забезпечення і медичного обслуговування літніх і старих людей. Збільшення їхньої частки на тлі скорочення чисельності економічно активного населення, веде до росту демографічного навантаження, створює додаткові труднощі в їхньому пенсійному забезпеченні. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння є однією з найважливіших задач соціальної політики. Процес старіння населення- це об”єктивний історично зумовлений процес, результат зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь.

Вибухові темпи зростання населення- явище тимчасове, вони зникають по завершенню демографічної революції, натомість інші її наслідки залишаються з людством назавжди. До них належать демографічне постарішення населення.

Масштаби демографічного постарішення й необратимість цього процесу, недостатньо усвідомлені в суспільстві. Як правило, його оцінюють негативно, а з негативною оцінкою, як правило, пов”язані заклики зупинити цей процес.

Демографічне постарішення – об”єктивний, історично зумовлений процес, його наслідки необоротні, й єдине, що можна й треба зробити, це усвідомити його неминучість та історичний характер і враховувати це в суспільній практиці, зокрема при розробці заходів демографічної політики.

Кількісним мірилом старості є такі співвідношення: кількість осіб віком 60 років та всього населення (з розрахунку на 100 чоловік), кількість осіб віком понад 60 років (з розрахунку на 100 дорослих), кількість дорослих (з розрахунку на одну людину віком 60 років), кількість дітей (з розрахунку на одну людину віком понад 60 років).

Найбільший внесок у дослідження проблеми демографічного постарішення зробив польський демограф Едвард Россет. В одній із своїх праць він порушив питання про те, якими будуть демографічні відносини у суспільствах по завершенні процесу демографічного переходу. Цей процес Е.Россет, умовно поділяє на чотири послідовні фази.

Перша- демографічна рівновага примітивного типу (високий рівень народжуваності й такий самий рівень смертності).

Друга- зниження смертності.

Третя- зниження народжуваності.

Четверта- демографічна рівновага сучасного типу (низький рівень народжуваності й такий самий рівень смертності),

На думку Е.Россета, за четвертою фазою має настати п”ята, характерна перевищенням смертності над народжуваністю, тобто депопуляція. Таку логіку подій Е.Россет вважав дуже й дуже ймовірною. Довгострокове планування п”ятої фази, загрожує загибеллю націям, ураженим цим процесом.

У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення докорінних змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен і називають демографічним постарішенням. Його головною причиною є зниження народжуваності.

Зниження смертності, певною мірою, якою воно заторкує молодші вікові групи, протидіє постарішенню. Понад те, зниження смертності передає зниженню народжуваності й поширюється передусім на дітей, які найчастіше бувають жертвами екзогенної смертності, воно може на ранніх етапах демографічного переходу призвести до омолодження населення. Деяке омолодження може бути також результатом зростання народжуваності ще до початку змін у демографічній поведінці людей. Проте з початком демографічної революції, тенденція постарішення населення неминуче виявляється визначальною. Як зауважив Е.Россет: “демографічна революція навстіж відчинила двері розвиткові процесу постарішення Європи.”