У результаті реформи писемності, проведеної Карлом Великим, добутку античних авторів були переписані новим єдиним шрифтом, що прийшов на зміну національним шрифтам, чим і порозумівається його велике значення для історії збереження латинської літератури. Нерідко традиції мистецтва листа різних країн переносилися в далекі краї, де „ .різні впливи перепліталися так, що їх неможливо було відокремити друг від друга . Це змішання, цілком ймовірно, створило ґрунт для появи загальновизнаного, уніфікованого листа .”* Такий лист, відомий
за назвою каролінгського мінускула (по імені династії Каролінгів) до кінця VІІІ століття порівняно швидко поширилося не тільки у всій державі франків, але і за його рубежами. Ґрунт для цього підготували
*Утевская П. Слов драгоценные клады. – М., 1985. – С. 50
попередні йому найбільш значні види листа. Немає потреби аналізувати каролінгські мінускули, тому що вони містять майже усе, що нам відомо під ім'ям малих літер у нинішній час. У найбільш зробленій художній формі каролінгський мінускул представлений в ІX сторіччі. Лист того часу був особливий і форми окремих букв, здебільшого не з'єднаних із сусідніми, відрізнялися чистотою стилю. Таким чином, у каролінгському мінускульному листі завершилося створення малих літер, і робилися спроби створити відповідні їм прописні знаки. [10,47-51]
Поряд з цим в основній масі з монастирських стін виходили скромно оформлені книги. Призначалися вони для продажу. Для одержання великої кількості книг досвідчений читець уголос вимовляв текст, а 30-40 переписувачів одночасно його копіювали. Старі рукописні книги того періоду, написані каролінгським мінускулом, містять у собі усі відомі варіанти листа. Каролінгська книга характеризується розвитком оповідальних ілюстрацій, у яких поряд з використанням традицій мистецтва пізньої античності спостерігається посилення динаміки і експресії. [2,36-38]
Численні каролінгські кодекси пишуть золотом і сріблом на пурпурному пергамені, прикрашають мініатюрами й ініціалами. Фарби і техніка їхнього закріплення досягли в цей час незвичайно високого рівня. Вони пережили століття і дотепер уражають нас своєю досконалістю і красою. У таких книгах для виділення окремих рядків застосовувався капітальне й унициальное лист. Малюнок каролінгського мінускула світлий, ясний, його писали спеціально заточеним пташиним пером, що дозволяло робити різноманітний натиск у листі. Він дійшов до наших днів майже без змін у виді класичної антикви. Мінускул зробив рядок більш економічним, у ній містилася більша кількість букв, вона став найбільш красивих і зробленим із усіх видів латинського листа.
Рамки навчання значно розширилися при Карлі Великому, котрий з величезною запопадливістю опікував школу і науку. У центрі знаходилося вивчення Вульгати - Біблії в латинському перекладі. Карл велів переписувати древні і християнські латинські тексти, завдяки чому збереглися багато рукописів. Важливою частиною діяльності Карла Великого була турбота про освіту. При монастирях ґрунтувалися школи, а при імператорському дворі була організована Академія, куди Карл запрошував самих освічених людей із усієї Європи. Культура каролінгського двору відрізнялася від культури варварських королів, таких, як Теодорих або Сисебут. Королівська академія була чимось начебто світського звеселяння, якому віддавався кружок близьких до государя осіб , що іменували його забави заради те Давидом, те Гомером. Імператор, що навчився читати, але не писати, що було уже великим досягненням для мирянина, як дитя забавлявся зробленими для нього великими буквами, що він по ночах угадував навпомацки під подушкою. У цей час відбувається розквіт культури, мистецтва, поваги до знання. Прийнята Карлом Великим програма навчання була усього лише програмою колишніх церковних шкіл, відповідно до якої "у кожнім єпископстві й у кожнім монастирі учили псалмам, листові, співові, рахункові, граматиці і cпіклувалися про перепису книг".* Воно повинно було забезпечити елементарною культурою вищих службовців. Каролінгське законодавство передбачало відкриття шкіл у всіх єпископствах і всіх монастирях.
*История мирового искусства / Ред. Сабашникова Е. – М., 1998. – С. 144
Монастирські і церковні школи являли собою найперші навчальні заклади середньовіччя. Нижчі церковні школи готували в основному парафіяльних священиків. Платне навчання велося латинською мовою. Школу відвідували діти феодалів, багатих городян, заможних селян. Навчання починалося з зубріння молитв і псалмів (релігійних песнопінь). Потім учнів знайомили з латинським алфавітом і учили читати ті ж молитви по книжці. Часто така книга була єдиної в школі (рукописні книги були дуже дороги, а друкарство було винайдено набагато пізніше). Біля трьох років було потрібно для навчання письля навчання пись і листа училися зображувати числа за допомогою пальців, заучували таблицю множення, тренувалися в церковному співі і, звичайно ж, знайомилися з основами католицького віровчення. При єпископських кафедрах виникали більш великі школи, що давали краще утворення. У таких школах, відповідно до сталої римської традиції, вивчали так називані "сім вільних мистецтв" (граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію і музику). Алкуін виконав роль передатної ланки у впровадженні цієї програми. Система вільних мистецтв включала два рівні. Початковий складався з граматики, риторики і діалектики, а вищий містив у собі всі інші. Навчання в такій школі нерідко розтягувалося на 12-13 років. Аж до XІІІ століття школи були: монастирськими (при абатствах), єпископальними (при кафедральних соборах), і придворними ("палациум"). Школи при монастирях і абатствах були в період варварських навал чимось начебто притулків і сховищ пам'ятників класичної культури, місць виготовлення списків; єпископальні школи були місцем переважно початкового навчання. Однак н6аибольшее пожвавлення в культурне життя вносило придворне життя. Директором однієї з таких шкіл був Алкуін Йоркський (730-804), радник короля Карла Великого з питань культури й утворення . Було організовано триступінчасте навчання: 1)читання, лист, елементарні поняття простонародної латині, загальне представлення про Біблії і литургичних текстах; 2) вивчення семи вільних мистецтв (спочатку тріо граматики, риторики і діалектики, потім квартет арифметики, геометрії, астрономії, музики); 3) поглиблене вивчання священного писання.
Розділ III
Вчена поезія
1. Алкуін
До задачи вчених-поетів відноситься прославлення імператора і його починань, а також пряме сприяння цим починанням. Прагнучи створити централізовану феодальну державу, керовану за допомогою імперських чиновників, Карл Великий був украй зацікавлений в організації ряду шкіл для підготовки необхідних кадрів грамотного чиновництва і духівництва, відданих монархові. Придворні вчені приймали саму діяльну участь у цих заходах. Ведучу роль у придворному ученому суспільстві , по античному прикладу названому Академією, грав англосакс Алкуін, один з найбільш освічених людей того часу. Прагнення наблизитися до античності було характерно і для вченої літератури каролінгського періоду. Начитаність у древніх авторах шанувалася академіками, як одним з найважливіших ознак освіченості. Поети приймають античні прізвиська: Алкуін називає себе Горацієм. Його діяльність, так само як і його твори, відрізняє увага не стільки до теоретичної сторони викладання, скільки до його практичного втілення. Алкуін (близько 730-804) - англосакс знатного роду. Освіту одержав у Йоркській єпископській школі. З 778р. - діакон і вчитель. Під час подорожі в Рим у 781р. Зустрівся у Пармі з Карлом Великим, котрий залучив його до свого двору. З 793р. Алкуін стає керівником придворної школи в Аахені і главою Академії. З 796р. він - абат монастиря святого Мартіна в Турі. Активна діяльність Алкуіна багато в чому сприяла тому, що двір Карла став головним культурним центром Франкської імперії. Засновуючи освітні установи, Алкуін розвив енергійну діяльність і як педагога. З-під його пера вийшли добутки найрізноманітнішого змісту: богословські трактати, посібники з філософії, математиці, астрономії, риториці і граматиці, велика переписка на особисті і наукові теми, житія святих, поема про Йоркську церкву, численні вірші. Використовуючи окремі елементи античної освіченості (так, свою поему про князів і єпископів Йоркських Алкуін пише за зразком творів Вергілія), Алкуін, подібно іншим діячам каролінгського Відродження, не виходить за межі релігійного середньовічного світогляду. Язичеська антична культура була для ученого клірика лише засобом тлумачення і поглиблення християнської догматики. Набагато менш скована догматичними канонами лірична поезія Алкуина:
Завантажити реферат