Методики розслідування хуліганства

В усіх випадках застосування або спроби застосування зброї, ножів або

*Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі К.//Рад.право. -1990. -№10.- С.85-86.//

спеціально пристасованих для нанесення тілесних ушкоджень предметів треба з’ясовувати чи не мав місця замах на вбивство або тяжке телісне ушкодження, що є більщ тяжким злочином.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення виявити явну неповагу до суспільства шляхом вчинення дій, що грубо порушують громадський порядок. Він може характеризуватись комплексом низьких спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, проявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо, В процесі вчинення злочину, який почався з мотивів особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останні можуть перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння можуть перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного тією чи іншою мірою порушували громадський порядок.

Треба відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій. Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, в квартирі щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих і таким іншим, повинні кваліфікуватись за статтями КК України, що вбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії кваліфікуватися як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу- до суспільства (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3).

Треба розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб, і злочини, передбачені статтями 71 та 187-3.

Масові безпорядки передбачають наявність натовпу, який ке­рується різними мотивами, їх учасники безпосередньо здійснюють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або чинять зброй­ний опір владі і цим можуть дезорганізувати на якийсь час діяль­ність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадсь­кої безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи з хуліганських спонукань, намагаються лише грубо поруши­ти громадський порядок. На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст. 187-3, можуть виходити не від натовпу, а від окре­мої групи людей і не супроводжуватись погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями. Дії, передбачені ст. 187-3, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише пору­шують громадський порядок, нормальну діяльність установ, під­приємстві організацій, роботу транспорту або пов'язані з явною не­покорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводжуються вчиненим з хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, вони повинні додатково квалі­фікуватися і за СТ.206 (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3).

Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема його мотиву тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.

Не можуть кваліфікуватись як хуліганство правомірні дії, вчи­нені в стані необхідної оборони (Рад. право.- 1982.- №3.-с.91-92; 1983.-№2.-с.82), а також дії, спрямовані на покладення краю зло­чинним посяганням і затримання злочинця, навіть якщо при цьому вимушено спричинено шкоду злочинцю (Рад. право.-1975-№7.-с.ІОО-ІОІ).

Залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють три види хуліганства: просте (ч. 1), злісне (ч.2) та особливо злісне (ч.З ст.206 КК України).

Так зване просте хуліганство може діставати вияв у таких ді­ях, як нанесення побоїв, тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, пошкодження або знищення майна, вчинення бешкету, тривале публічне співання непристойних пісень, спричинення тривалого не­спокою телефонними дзвінками з вживанням вульгарних слів тощо.

Публічність і громадське (публічне) місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. В той же час обстановка вчинення хуліганст­ва, що характеризується наявністю або відсутністю людей , подіями , які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною зна­чимістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпеки конкретного хуліганського прояву.

Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримую­чих особу факторів, ігноруючи які, вона вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція в вузівській ауди­торії, демонстрація кінофільму в переповненій залі).

В ч.2 СТ.206 КК України вказаний вичерпний перелік кваліфі­куючих ознак злісного хуліганства. При кваліфікації хуліганських дій у постанові про притягнення як обвинуваченого, в обвинуваль­ному висновку та вироку повинно бути відображено, за якою саме кваліфікуючою ознакою діяння визнається злісним хуліганством.

При вирішенні питання про визнання хуліганських дій винят­ково цинічними або особливо зухвалими необхідно виходити з оцінки конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи характер, час, місце та умови вчинення злочину.

Злісним хуліганством.яке відзначається винятковим цинізмом, можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжувались демонс­тративною неповагою до загальноприйнатих норм моралі, наприк­лад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадньому стані та інше (абз.З п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3). Винятковий цинізм може проявлятись, зокрема, у від­правленні природних потреб або вчиненні статевого акту на очах в обурених цими діями громадян, в демонстративному оголенні, осо­бливо непристойних рухах тіла перед публікою тощо.

Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості може бути визнане таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства, супроводжувалось, напри­клад, насильством з заподіянням тілесних ушкоджень або знущан­ням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось або було пов'язане з знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та інше (абз.2 п.8 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р.№3).

На ступінь зухвалості хуліганства впливають форма хуліган­ських дій, їх тривалість, нездатність потерпілого в зв'язку з мало-літством або старістю протистояти хулігану, розмір спричиненої особі чи майну шкоди, особливе буйство і безчинство тощо. В усіх випадках особлива зухвалість як кваліфікуюча ознака злісного ху­ліганства проявляється в діях, що відзначаються особливою нахабністю, грубістю.

Під припиненням хуліганства громадянином треба розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язування) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду мілі­ції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припи­нити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару гро­мадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як на­несення за таких же обставин удару, скажімо, члену громадського формування з охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.2 СТ.206 КК України за ознакою здійснення під час хуліганства опору представнику громадськості, який охороняє громадський по­рядок.