Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи

2. Зв'язок способу, яким було вчинено злочин, з особистістю злочинця. Хоча спосіб, яким було вчинено злочин, часом називають "почерком злочинця", але за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним почерком особи, який дозволяє її ототожнювати. Сам спосіб як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів, засобів, що використовуються) залежить від великої кількості різноманітних факторів, котрі не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв'язок має імовірний характер і реально виявляє себе лише при спостереженні масових явищ. Разом із тим він є однією з ознак, за якою створюються криміналістичні обліки, АБД, що використовуються для розслідування злочинів.

3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність зло­чинця і має відносно стійкий характер, але вона не може щоразу повторюватись в усіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за конкретних об'єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що склалася на місці злочину. Ситуації можуть бути зовсім різними, і врахувати їх при дослідженні та огляді місця події дуже важко. Тому цей зв'язок має різний ступінь кореляції, і все залежить від характеру конкретних обставин, а також їхнього впливу на злочинця.

Третя група. Закономірності, що відтворюють виникнення і пе­ребіг явищ, які пов'язані із злочином, характеризуються суб'єктивними діями учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До них відносять такі дії суб'єктів:

— таємність підготовки і вибору засобів учинення злочину. Підготовка до вчинення злочину досить часто становить собою явище, що міститься в механізмі злочину. Злочинець обирає об'єкт, час, готує технічні засоби. У разі групового злочину ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує і відпрацьовує план дій. Особлива таємність підготовки спостерігається при організованій злочинності, боротьба з якою стає все складнішою та важчою;

— рекогносцировка місця вчинення злочину — це підготовча таємна діяльність злочинця. Злочинець оглядає входи до приміщення і виходи із нього, визначає, хто зможе в цей час доби побачити або почути результати злочинних дій, обирає шляхи відходу, місця, Де потрібно встановити спостерігачів тощо. Через те, що злочинець попередньо був на майбутньому місці злочину, то не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили і запам'ятали злочинця. При розслідуванні по "гарячих" слідах ці обставини треба мати на увазі;

— раптовий від'їзд, зміна зовнішності і місця проживання, ро­боти тощо, часто є наслідками вчинення злочину, тому ці факти треба виявляти і ретельно встановлювати їх причину. Зрозуміло, що раптовий від'їзд або зміну зачіски не можна вважати прямим наслідком якої-небудь протиправної дії. Але слідча і судова практика свідчить, що після вчинення злочину злочинці нерідко переховуються, змінюють місце проживання (від'їжджають у гості, будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони);

— нестандартна поведінка — настороженість, дратівливість, скритність. Природно, що така закономірність може виявлятися лише при наявності багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення і її належить перевіряти у кожному конкретному випадку.

Наведені закономірності характеризують механізм злочину і діяльності злочинця, встановлення яких складає тільки одну частину розслідування. Другу частину створює діяльність слідчого, яка полягає в збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного матеріалу у процесі доказування.

Процес доказування в інформаційному плані — це рух інфор­мації і підлягає певним закономірностям інформатики. Останні відображають суть руху інформації у будь-якій пізнавальній діяльності, в тому числі правоохоронній, при доказуванні у кримінальних справах. Цей процес охоплює виникнення, пошук, фіксацію, зберігання, обробку та передачу інформації адресату. У кримінальному процесі, стосовно процесу доказування, прийнято розрізняти такі етапи: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.

Збирання доказів, як діяльність, складається з таких процедур:

а) пошуку джерела інформації, тобто таких об'єктів, які "були присутні" на місці події і причинно пов'язані з подією злочину. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних — усі тверді, сипучі, рідинно- та газоподібні тіла;

б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних і тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступної для його сприйняття об'єктами доказування;

в) вилучення джерела інформації з матеріального середовища, його індивідуалізації і процесуальної фіксації в протоколі слідчої дії;

г) зберігання джерела інформації, тобто застосування заходів і технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, що руйнують структуру матеріального джерела.

Дослідження джерел інформації підлягають певним зако­номірностям і охоплюють процедури пізнання їх слідчим, особою, яка провадить дізнання, судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображеної інформації, можливості віднесення її до доказуваного факту і наскільки вона узгоджується з іншими доказами.

Оцінювання доказів — це логіко-психологічний процес, в ході якого у суб'єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що знаходиться в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв'язків усіх джерел інформації і достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.

Використання доказів треба розуміти як процедуру оперування ними в доказуванні, тобто надати суб'єктам можливість ознайомитись з джерелом інформації, оцінити ті фактичні дані, що в ньому містяться, перевірити законність та обгрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та процесуального її закріплення. Все це дає змогу кожному учаснику процесу на свій розсуд використовувати джерела в доказуванні (доведенні).

Вивчення криміналістичної закономірності вчинення злочину та його механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для роботи з доказами, дістали назву — криміналістичні засоби.

Криміналістичні засоби розподіляють на технічні, тактичні та методичні, кожні з них розглядаються у відповідних розділах науки криміналістики. Криміналістичні засоби та методи можна класифікувати і за іншими ознаками, наприклад, за суб'єктами застосування — засоби слідчого, дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника, але цей поділ умовний.

Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію — сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові незалежної суверенної держави Україна, створення її правових основ, зміцнення державності та законності. В період виникнення і встановлення самостійної державності та її правової основи, формування державних структур, що розв'язують соціальні, економічні, правоохоронні задачі молодої держави нерідко супроводжуються зростанням злочинності, про що свідчить історичний досвід (в цей період боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль).