Втіленням гармонії краси для Зерова є також Навсікая. Двічі цей образ виринає у рядках його поезій - у сонетах «Навсікая» та «Саломея». Якщо у першому випадку автор подає цей образ, йдучи за Гомером, у сцені зустрічі феацької царівни з Одіссеєм, то в другому Навсікая - символ перемоги духовного над тілесним - протиставляється біблійній героїні Саломеї. В обох сонетах характеристика Навсікаї підсилюється зоровими образами - «струнка, мов промінь, чиста Навсікая» («Саломея») і «як промінь сонця на піску морськім», «ясна, зцілюща, мов жива роса» («Навсікая»).
Поширене у Зерова й метафоричне вживання міфологічних імен. Так, вислів Фебовий лавр означає славу, визнання («Хірон»), Аїдові дороги - безсмертя, Ітака - батьківщина («Rapnos tes patridos»), меценат - покровитель мистецтва («Брама Заборовського» II), гермокопіди - варвари, руйнівники («Київ навесні ввечері»), сміх Арістофана - висміяння і Сократів бич - розум («Оі triakonta») та інші. Кожен із вжитих Зеровим «вічних образів» є своєрідним символом, засобом відтворення не тільки думки, а й почуття, емоційного стану, якісної суті ліричного героя.
Порівняно менше в його поезії персонажів біблійних переказів і міфології (Саломея, Ной, Хам, Сим, Гефсимаиський сад). Вони, як уже зазначалося, найчастіше виступають тематичною антитезою образам античної міфології. Світ біблійних переказів, на думку Зерова, жорстокий, кривавий, позбавлений гармонії. Так, у сонеті «Саломея» головна героїня уособлює руйнівне начало й перемогу плоті над душею: « Там диким цвітом процвіла любов, і все в крові - шоломи і тіари».
Антагоністи, за біблійними переказами, син Ноя Хам і Сим у поезії Зерова знов «поєдналися без розмов і сварки», щоб розпочати нове панування. Створений ними світ поет влучно називає «вертепищем» («Nature-morte»).
Передчуття неминучої біди навіюють рядки сонета «Чистий Четвер». За допомогою біблійних атрибутів поет передає духовну ситуацію кінця громадянської війни: «Лунає спів туги і безнадії, Навколо нас - кати і кустодії. Синедріон, 1 кесар, і претор». У цьому сонеті автор дає своєрідне визначення ролі біблійних образів у своїй ліриці: «І темний ряд євангельських історій Звучить як низка тонких алегорій Про наші підлі І скупі часи». Така інтерпретація біблійних персонажів є художнім втіленням позиції Зерова критика щодо співвідношення християнської і античної традицій і їхнє значення для розвитку української літератури і культури взагалі. Це питання, що особливо гостро постало у літературній дискусії 1925 - 1928 років, розв'язувалося Зеровим, як і М.Хвильовим, на користь античності.
Важливим для з'ясування розуміння поетом світо-порядку є образ лотоса, «нетипового» для заданих структур неокласиків (сонет «Коsmos»). Цей образ, взятий Зеровим в поезії французького парнасця Ж.Лагора, своїм корінням сягає єгипетської міфології.
У давньому Єгипті з лотосом пов'язаний космогонічний міф про сонячне дитя, що «освітило землю, яка перебувала в темряві». А в Індії образ лотоса, що втілює жіноче начало, богиню-матір, конструюється в поняття космічного лотоса як особливого, універсального принципу, що керує світом і розвиває в ньому життя. Водночас у міфопоетичній традиції Давньої Індії образ лотоса виступає і в ролі символу творчої сили. Священною рослиною вважався лотос і в Китаї. Цікавим є функціональне навантаження цього образу в буддійській концепції західного неба, на якому розташоване лотосове озеро. Кожний лотос, що росте на цьому озері, співвідноситься з душею померлої людини. Залежно від міри добродійності земного життя людини квіти лотоса розцвітають або в'януть.
Зеров подає широке тлумачення цього міфоепічного символу, поєднуючи основні його значення, зафіксовані у міфах різних народів. У лотосі втілений погляд на людське життя і світ одночасно: народжений з темряви, він за порівняно короткий час покликаний виконати своє призначення як частини гармонійно-неохопного всесвіту. У Зерова: «зринає він, дзвінкий і розмаїтий. На шістдесят земних коротких літ 3 грузького дна - латаття ніжний цвіт, Щоб нам жагу безмежну напоїти .». До речі, і «батько» любовної елегії давньогрецький поет Мімнерм визначав 60 років як оптимальний термін свідомого і повноцінного життя.
У сонеті «Коsmos» світопорядок визначають пари антагоністичних понять: «дно - небо», «темний - світлий», «білий - чорний», «зринає - вертають (на дно)». Це підпорядковано темі пошуку співмірності між вічним і швидкоплинним, яка пронизує не тільки аналізований твір, а й становить поетичний стрижень усієї творчості Зерова. «Козтоз» Зерова ідейно перегукується з творами М.Драй-Хмари «Victoria» і П.Филиповича «Єдина воля володіє світом», що підтверджує цілісність світобачення і світовідчуття неокласиків. Так П.Филипович «виводить» у своїй поезії «єдиний закон» розвитку людського буття і Всесвіту. За цим універсальним законом «єдиною волею», що володіє світом, є людяність: «Віки летять, а в неозорім морі Єдине сонце для землі горить, 1 всі колись з'єднаються в просторі - людина, звір, і квітка, і блакить».
Образ латаття стрічається також у сонеті «Данте». Зеров доповнює його; чисті квіти, «далекі від тривог і від земної сварки», символізують незаідеологізоване мистецтво, орієнтоване на загальнолюдські цінності та ідеали.
Широкий спектр використаних міфологічних образів дає підстави стверджувати, що український неокласик не обмежувався наслідуванням античних авторів і французьких парнасців. Неокласика Зерова формувалася під впливом світових культурних традицій, а корінням своїм сягала національного грунту.
Друга група персонажів поезії Зерова - видатні діячі української і світової історії та культури. Принципом «добору» імен, на нашу думку, стало визначення внеску в національний духовний розвій того чи того діяча, хоча інколи і непоцінованого сучасниками. Про це говорить вже сама назва циклу «Культуртрегери», в якому автор подає поетичні характеристики П.Куліша, І.Турчиновського, (Котляревського, В.Горленка, М.Чернишевського. Провідна тема циклу - віддане ідеї служіння народові життя героя. Так, у сонеті «Куліш» автор подає проникливий психологічний портрет героя: «Він боре тупість і муругу лінь, В Європі хоче «ставити курінь», Над творами культурників п'яніє». Всього в трьох рядках поет характеризує постать Пантелеймона Куліша, але за ними значний і ґрунтовний науковий аналіз. Творчість П.Куліша Зеров досліджував у істерико-літературних розвідках, у курсі лекцій «Українське письменство XIX століття», у нарисах з новітнього українського письменства «Від Куліша до Винниченка» 1928 року, у праці з віршового перекладу «У справі віршового перекладу». У стислу оповідь поет вводить біографічну деталь, яка доповнює портрет Куліша: «І днів старечих тягота легка, і навіть в смертних муках агонії В повітрі пише ще його рука». В інших поезіях Зеров пропонує читачеві цілу галерею історичних постатей - від князів Ігоря і Святослава до поетів-сучасників П.Тичини, Г.Чупринки та інших.
Досить часто автор звертається до образів античних поетів, учених та політичних діячів (Овідій, Вергілій, Сапфо, Сократ, Аристофан, Фукідід, Трасібул, Арістарх, Геродот, Елій Ламія}. Не обмежуючись стародавньою історією, Зеров залучає в коло своїх культурологічних зацікавлень постаті Данте, Леконта де Ліля, Жозе Ередіа, Байрона, Клінгера.
Завантажити реферат