Для геpоя pозставання з pідною землею - тpагедія. Пpойнятий стpашною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на беpег. Та й весь він наче закам'янів.
Каpтини пpощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танець - все це намагання автоpа показати читачеві наpодну недолю, людське гоpе і водночас сподівання тpудівника на кpаще майбутнє.
Василь Стефаник - великий знавець психології людини в її найкpитичніші хвилини життя. Письменник часто подає свого геpоя в ситуації відчаю, pозпуки, захмеління з гоpя, тобто в такому стані, коли наболіле виpивається на зовні. Камінний хpест зі своїм і жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному гоpбі, став пам'ятником не лише його pодині, а й всім тим тpудівникам, які виїздили до "Гамеpики" й Канади, котpі асоціювалися у Стефаника з могилою, став символом тpагізму життя селянина-бідняка, емігpанта.
Чуєш, бpате мій,
Товаpишу мій,
Відлітають сіpим шнуpком
Жуpавлі в виpій.
Чути: кpу! кpу! кpу!
В чужині умpу,
Заки моpе пеpелечу,
Кpилонька Зітpу
( Богдан Лепкий ).
У нас у кожного свiй хрест i своя доля (за новелою Василя Стефаника "Камiнний хрест")
"Я свою душу пустив у душу народу, i там я почорнiв з розпуки". / В. Стефаник /
Василь Стефаник писав коротко, влучно i страшно. Кожна його новела - це окрема картина трагедiї селянського життя. Доля подарувала йому можливiсть жити серед прекрасної природи Карпат - вiн народився у селi Русовi неподалiк старовинного Снятина, що на Станiславщинi (нинi Iвано-Франкiвська область). А писав вiн не про лiси i полонини, а про трагедiї людськi. Чому? Чи не бачив чудової природи? Чи не любив її?
Менi здається, саме тому й писав вiн страшно, бо болiло йому дуже . Його батькiвщина - це просто рай. Тут би жити людинi й радiти. Але люди тiкають з його рiдних Карпат, кидають рiдну землю .
Новела "Камiнний хрест" - це ще одна сторiнка трагедiї захiдно українського селянства. Iван Дiдух, головний герой твору, змушений покинути рiдне село, своє господарство, яке наживав потом i кров'ю: "То як тягнули снопи з поля або гнiй у поле, то однако i на конi, i на Iванi жили виступали". Вiн, як i тисячi селян Захiдної України, вирiшив вибратися в далеку Америку, в прославлений "обiтованний край". Вiн їде туди заради своїх дiтей - сини почули про Канаду, про райське життя в нiй i не хочуть бiльше лишатися в Галичинi, терпiти злиднi.
А Iван весь вiк прожив тут, у цьому гуцульському краї. Тут би хотiв i померти . Куди йому вириватись в таку далеку путь, за океан? Адже вiн вже старий, немiчний.
Дiстався Iвановi у спадок пiщаний горб - це i вся земля! На цьому горбi i пiдiрвав Iван своє здоров'я: носив важкi мiшки з гноєм, удобрював землю. Оберiгав його, як дитя. На ньому ж хотiв i бути похованим. Перед вiд'їздом до Канади вiн затяг на горб камiнний хрест, де викарбу вав своє i жiнчине iм'я. Iван знав, що вже нiколи не повернеться на батькiвщину. А цей хрест - це його умовна могила, а для односельцiв - пам'ять про сусiда.
Особливо вражає в новелi сцена прощання з сусiдами. Вона нагадує похорон. Але ж люди ще живi! Вони нiби ховають себе живцем.
Василь Стефаник передав почуття тих, хто їхав за океан ще в тi далекi роки (мається на увазi емiграцiя кiнця XIX ст.).
А що дiється на Українi зараз? Люди їдуть, шукаючи притулку десь у чужих свiтах. Їдуть, шукаючи достатку, матерiальної рiвноваги.
Чи всiм їм там добре, на чужинi? Хто знає. Може, комусь i краще. А хтось, можливо, тужить i в ситостi. Бо не той там снiг. I солов'ї не тi. I матiолою не пахне вечорами.
Менi дуже хочеться дожити до того часу, коли наша Україна стане багатою i економiчно незалежною. Щоб не їхали нашi люди свiт за очi у пошуках кращого життя.
Коли це буде? Сподiваюсь - буде. Бо нам тут жити. I дiтей ростити. I пiсень спiвати.
Камінний хрест як художній символ трагізму долі українського селянина-бідняка в однойменній новелі В.Стефаника.
Письменник – гуманіст Василь Семенович Стефаник – один із найвідоміших новелістів світу – жив і творив для народу . Тому його твори – документ про важке , безпросвітне життя людей . Сам письменник говорив : ,, Я писав тому , щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути , щоб з того вийшла велика музика Бетховена “ . У творах Стефаника , у цих “ золотих жнивах ” , відбились людські муки , розпач і страждання . Найближчою йому була тема селянського буття .
Процес зубожіння галицького селянства призвів до посилення еміграції . Чи міг новеліст не відгукнутися на це лихо , коли тисячі його земляків були вимушені тікати світ за очі ? Трагедію еміграції письменник змалював у новелі “ Камшнний хрест ” , написаний майже сто років тому .
Новела “ Камшнний хрест ” заснована на конкретному факті . Прототипом головного персонажа новели Івана Дідуха був Стефан Дідух , що мешкав у Русові , а потім виїхав за океан , залишивши пам’ять про себе – камінний хрест , який і досі стоїть на горбі в його рідному селі .
Як показує Стефаник , ніколи радості не знав Іван Дідух . З дитинства наймитував , а потім відбув десять років у війську . Жив , як худобина .Так і не звик біля столу їсти . Працював , як скотина : “ Коня запрягав у підруку , сам себе в борозну ; на коня мав ремінну шлею і нашильник , а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею . ”
Іван любить землю , любить працювати на землі . Але саме ця нелюдська тяжка праця і виснажила Дідуха , перетворила його на “ зробок ” .
Біда гонить Івана з рідного краю . А на чужині його чекає страшне лихо , може , й нагла смерть. Передчуття страшного невідомого охопплює душу чоловіка , і він говорить перед від’їздом своїй дружині , показуючи їй через вікно на могилу : ,, Аді , видиш , де твоя дорога та й твоя Канада ? Отам “
Прощаючись із селом , хатою , клаптем поля на горбі , він мовби ховає себе і на знак цього виносить на той горб важкий камінний хрест , вибивши на ньому своє і жінчине імена. Дався взнаки Іванові той горб : і вимучив , і покалічив його , а яким же милим , рідним і дорогим він видається йому тепер , у хвилину прощання . Описи суперечливих почуттів Івана і особливо сцени прощання звучать у Стефаника тужливо , надривно , як реквієм . Камінний хрест – символ людської пам’яті , символ незбагненної любові селянина – трударя до своєї землі , символ землі , позбавленої життєдайного коріння . Камінний хрест – німий і вічний свідок моральної смерті головного героя Івана Дідуха .
І не лише Івана Дідуха , а мільйонів українських селян , які розвіялись по землі чужинській, “ як лист по полю ” . Один Бог тільки й знає , що там на них чекає . Прощання Івана з хатою , з односельцями , з землею , до якої він не раз припадав змореним чолом, - це велична і страшна сцена. Саме вона стверджує незламну силу народного духу , велич душі , моральну красу людини праці.
Зіставленням Канади з могилою Стефаник , як Франко (цикл віршів “ До Бразилії ”) та Короленко (“ Без язика ”) , підкреслював , що переселення до Америки не може бути для селян виходом із тяжкого становища . Письменник засуджував еміграцію за океан , де українських селян перетворювали на рабів . Минуло майже сто років , а тема ця залишається актуальної і зараз , коли проблема еміграції набула нового змісту .
Завантажити реферат