- доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.
У ході реалізації податкової політики в Україні перший із названих принципів порушується найчастіше. Прикладом цього може бути і введення в дію нових законів “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Про податок на додану вартість” у середині 1997 року, до закінчення бюджетного року, і часті зміни порядку визначення дати виникнення податкових зобов’язань при нарахуванні податку на додану вартість. Від дати прийняття нового закону “Про податок на додану вартість” 3 квітня 1997 року порядок змінювався чотири рази.
Значні масштаби ухилення від оподаткування порушують перший і основний принцип оподаткування, який уже наводився вище, а саме “рівний розподіл податків”, за яким платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні з його доходами і винятки для окремих осіб неприпустимі. Порушення цього принципу веде до того, що додаткове податкове навантаження лягає на законослухняних платників податків або на тих, хто не має можливості ухилятися від оподаткування. Таке становище знову провокує ухилення від сплати податків.
Недосконалість системи оподаткування в Україні відзначається багатьма вченими-фінансистами. Так, професор О.Д.Василик зауважує: “Нинішня податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень”.
Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами господарювання. Однак не можна сказати, що податкова система ефективна і досягає мети свого функціонування.
Які ж причини такого становища? Перша й основна та, що становлення податкової системи України відбувається у важких економічних, соціальних і політичних умовах. Складність економічних умов полягає в тому, що в Україні відбувається економічний спад, економіка перебуває на перехідному етапі від централізовано-планової до ринкової. Складність соціальних умов – в успадкованій від минулого системі соціального захисту, яка більшою мірою зорієнтована на державний бюджет і меншою – на заощадження громадян. Складність політичних умов полягає у відсутності в політичної еліти єдності щодо напрямків економічних реформ, а як наслідок, і єдності щодо податкової системи.
Друга причина – це причина інституціонального характеру. Річ у тім, що податкова система виявилася особливо чутливою до наявності суспільних інститутів.
Погляньмо на податкову систему як на сукупність суспільних інститутів і зробимо аналіз становлення такого з них, як “платник податків”. Відомо, що бажання ухилитися від податків існує відтоді, як існують податки, але в економічно розвинутих країнах масштаби ухилення менші, ніж у країнах, що розвиваються. Гадаємо, що причин тут кілька: відпрацьовані протягом багатьох років і технічно добре забезпечені механізми справлення податків, більш-менш усталене й досконале податкове законодавство. Але не менш важливим є формування у платників податків почуття відповідальності перед суспільством і неминучості покарання за несплату податків. Саме відсутність “звичок” і “стереотипів” платників податків – одна із причин неефективності податкової системи України. У даному разі під “стереотипами” слід розуміти готовність платників податків до вчасної і повної їх сплати.
Отже, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Крім того, треба вести постійну просвітницько-пропагандистську роботу з платниками податків як щодо роз’яснення їм податкового законодавства, так і щодо “втілення” у їхню свідомість ідеї про необхідність і неминучість сплати податків.
Слід зауважити, що з боку ДПА України у цьому плані вже дещо робиться. Свідченням цього є створення при ДПА відділів для роботи з платниками податків, ухвала проекту довгострокової програми з формування високої податкової культури населення та ідея створення асоціації платників податків як громадської організації, що стоятиме на сторожі інтересів платників і матиме своїх представників у Державній податковій адміністрації. Але відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих європейських країнах.
Відсутність усталених інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці змушені весь час шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного боку, врахував би досвід економічно розвинутих країн, а з другого, відповідав би “традиціям” і “звичкам” платників податків. Закони можна змінити швидко, а звички змінюються тільки поступово. Інституційні зміни – найважчі й найтриваліші, і якщо не врахувати цього фактору, то законодавство можна змінювати щороку, а ефект буде той самий. Тому, на мій погляд, у процесі вдосконалення податкового законодавства необхідно врахувати специфічні, економічні, соціальні й політичні умови України.
За розпорядженням Кабінету Міністрів України було створено робочу групу, яка до кінця 1998 року мала підготувати проекти Податкового кодексу України і його концепції. Проект концепції Податкового кодексу України в основному схвалений урядом. У першому півріччі 1999 року його передбачено затвердити і на основі нового Податкового кодексу сформувати Державний бюджет України на 2000 рік.
Пропонується зберегти чинний порядок обкладання податками, які становлять основу податкової системи України, - ПДВ та податком на прибуток підприємств. Протягом найближчих років має залишитися незмінною й орієнтація на формування доходної частини бюджетів усіх рівнів переважно на основі непрямих податків.
Підгрунтям удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб має стати запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, та трьох ставок оподаткування (10, 20 і 30%) замість діючих п’яти (10, 15, 20, 30 і 40%). Це сприятиме “зниженню рівня оподаткування громадян з відносно низькими доходами” та “розширенню бази оподаткування за рахунок включення доходів, які раніше не оподатковувалися”.
Вилучення із сукупних (валових) доходів платників податку розміру доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, не викликає заперечень. А от зміна ставок податку, на мій погляд, є недоцільною. По-перше, ці ставки існують уже тривалий час, і платники до них адаптувалися. По-друге, в Україні, як і в більшості інших країн СНД, - високий рівень соціальної нерівності, значний розрив у доходах високо- і малозабезпечених. Тому в принципі доцільніше не знижувати, а підвищити максимальну податкову ставку. Цей захід також не принесе бажаних результатів. Тому найбільш прийнятний вихід, на мій погляд, полягає у тому, щоб залишити незмінними ставки податку на доходи фізичних осіб.
Завантажити реферат