Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості

Наукове і політичне значення теорії стратифікації полягає в урахуванні різноманітності ознак, на яких грунтується соціальний статус індивідів. Вона дає змогу побачити вер­тикальне розташування соціальних груп. Проте і ця концепція не універсальна, вже тому, що недостатньо враховує дуже істотні критерії соціально-класового поділу суспільства. Йдеться насамперед про економічні фактори. Як зазначають західні політологи, вона непридатна для європейських країн, яким властиві більш жорсткі міжкласові бар'єри порівняно з американським суспільством.

Загалом реаліями є як соціальні класи — макросоціальні групи на грунті економічних відмінностей (на думку політологів-немарксистів, зокрема Р. Мілібенда, двома основними компонентами соціальної структури сучасного капіталіс­тичного суспільства виступають буржуазія і робітничий клас), так і спільності, які розрізняються за критеріями соціальної стратифікації. І ті, і другі — базові, первинні соціальні групи. На грунті їхньої взаємодії і переплетення відповідних інтересів виникають похідні, вторинні соціальні утворення, різного роду соціальні сили як учасники полі­тичного діяння з притаманними їм інтересами і спрямуван­ням політичної поведінки. Це один із напрямів соціальної стратифікації в сучасних умовах.

Зазначені утворення щодо первинних соціальних груп мають "наскрізний" характер. Значну роль у їх виникненні грає неоднозначне уявлення індивідів, членів первинних груп щодо шляхів задоволення своїх соціальних інтересів. Велике значення має і те, що дедалі більший пріоритет щодо групових інтересів здобувають загальнолюдські інтереси, пов'язані з піклуванням про усунення ядерної війни, збе­реження екологічного середовища, подолання моральної кри­зи тощо.

Суб'єктами політичного процесу виступають первинні соціальні групи та окремі їх фракції. Але в міру розвитку й ускладнення соціальної структури зростає значення різно­манітних вторинним утворень. Серед соціально-політичних сил такими є, наприклад, неоконсерватизм і сучасний лібералізм, соціал-демократизм і соціалістичний рух, робіт­ничий і профспілковий рух, масові демократичні та інші рухи. Підтвердженням цього є те, що в останні півтора-два десятиріччя порушується існуюча до того кореляція між голосуванням виборців за ту чи іншу партію і їхньою належністю до певної первинної соціальної групи. Змен­шується частка робітників у соціал-демократії. Зростає кіль­кість низькооплачуваних верств населення, які віддають голоси неоконсерваторам і лібералам, а представники се­редніх верств — соціал-демократії та іншим лівим силам.

У цілому спектр групових інтересів широкий. Деякі з них виходять за межі базових первинних соціальних груп або можуть бути диференційно-інтегровані в середині цих спільностей. А поряд з цим система інтересів динамічна.

Відбувається зміна ієрархії їх пріоритетів. Саме взаємодією, поєднанням, сплетінням різноманітних інтересів, їх комбі­нацією зумовлене формування похідних груп як суб'єктів політики, зокрема не тільки горизонтального, а й верти­кального, корпоративного характеру.

З огляду на це розрізняються стадії формування груп як суб'єктів політичного процесу. Першою можна вважати спонтанну (наприклад, "клас в собі"). Друга — організована ("клас для себе"). На цій стадії індивіди усвідомлюють належність до

даної групи, консолідуються для задоволення своїх інтересів. Па третій стадії члени соціальної групи доходять розуміння того, що реалізація їхніх інтересів можлива тільки на грунті політичної боротьби — боротьби за владу.

Взаємодії, що виникають на цій стадії між соціальними групами,— це первинні політичні відносини. Вони поза політичною системою. На цьому рівні соціальні групи виступають як латентні політичні сили. Вони можуть бути і кон'юнктурними, наприклад, як групи тиску. Мається на увазі об'єднання індивідів для впливу на політичні інститути з метою задоволення своїх інтересів.

Наступна, четверта стадія становить систему вторинних політичних відносин, які вже стали органічною складовою політичної системи. На цій стадії члени суспільної групи, часто-густо і кількох, згуртовуються в громадсько-політичні організації як знаряддя боротьби за владу. Для розуміння її мети і спрямування треба мати на увазі, що вторинні політичні відносини, політичні сили, які беруть участь у них, не є цілком адекватним зліпком з первинних відносин. Отже, статус первинних, основних груп у соціальній струк­турі виявляється в боротьбі за владу трансформовано, через утворення політичних сил, до складу яких можуть входити представники різних соціальних груп.

Ця боротьба може здійснюватися легітимними засобами, що найбільш притаманно соціальним силам, які не ставлять мстою заміну існуючого політичного режиму. Політичні сили, спрямовані проти існуючого режиму, вдаються, як правило, до позапарламентських засобів політичної боротьби, в тому числі насильницької. Хоча не виключена можливість одер­жання ними влади формально в конституційних формах. Це можливо при переході від демократичного до авторитарного режиму і в процесі редемократизації.

Утворення соціальних груп в умовах тоталітарного ре­жиму, спрямованого на "утвердження" соціалізму, спотво­рюється. Соціальна структура формується через взаємодію суспільного поділу праці і відносин власності на основі тотального одержавлення. Це зводить до мінімуму дію нормальних, економічних та інших чинників соціальної диференціації. Переважаючого значення набувають адміні­стративні, вольові механізми. Вони спрямовуються на вилу­чення центральною владою додаткового продукту з його наступним перерозподілом і формування на цій основі особливих груп населення. В результаті відбувається його диференціація на дві великі групи: рядових виробників у сфері матеріального і духовного виробництва, які створюють додатковий продукт, і розподільників, що вилучають і включають його в систему перерозподілу. Ці останні мають певну вертикальну структуру, нижчі верстви якої підпо­рядковані, повністю залежать від вищих. Зазначені групи посідають функціональне місце в економічній системі. Звідси і відмінності в правах та обов'язках.

Поділ на зазначені групи домінує над усіма іншими. В умовах ідейного і політичного монізму виключається утво­рення нормальних базових і похідних соціальних груп. Відбувається тотальна маргіналізація суспільства. Статус соціальної групи як суб'єкта політики забезпечується тільки для бюрократії. Народні маси позбавлені механізму вияв­лення і політичної реалізації своїх специфічних соціальних інтересів.

ПОЛІТИЧНА СУБ'ЄКТНІСТЬ НАЦІЙ

Нація є одним із найскладніших феноменів людського буття. Для одних — це суспільно-політична вартість, жива, само­бутня, духовно та органічно сплетена спільнота, що викри­сталізувалася і виросла в означених історичних, геополітичних, господарських і суспільно-політичних умовах. Такий погляд поширений серед деяких представників українського національно-визвольного руху. А ось для інших— лише

територіальна група, в основі якої, вважає іспанський політолог Л.Саністебан, лежать інтенсивні солідарні зв'язки. Одні вбачають у нації щось містичне, недоступне для пізнання, інші — тільки раціональне. В розумінні одних йдеться про щось одвічне, біологічне, інших — це тільки соціальне, історичне. Найбільша цінність, найкращий витвір людей — так нація постає в уяві одних, щось таке, що заважає людському поступові — вважають інші.