Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості

класи і верстви, демографічні і конфесійні групи тощо) такого поєднання індикаторів спіль­ності не мають.

Чинники, що консолідують людей у нації, визначають зміст докорінних національних інтересів. Саме вони зумов­люють політичну активність нації, її дію як суб'єкта політичного життя. Вони становлять і підґрунтя національної ідеї. Ця ідея є віддзеркаленням потягу народу до суверенності у вирішенні своєї долі, набуття таких політичних форм самовизначення, які б забезпечували економічний, соці­альний і духовний поступ.

Політичність феномена "нація" виявляється також у тому, що тлумачення цього поняття (і це підтверджується історією України) особливо актуалізується в час найбільш напруженої боротьби за національну незалежність. Саме тоді постають питання "Що такс нація?", "Яку роль націо­нальний чинник відіграє в політиці?". Так, М.Грушевський самобутність нації вбачав у її здатності, бажанні йти на контакт, на взаємовигідний компроміс з іншими націями з тим, щоб кожна не претендувала на "які-небудь спеціальні історичні права і привілеї" для захисту своєї самобутності, а захищала її повагою й інтересом до чужої самобутності.

Л.Ребет писав, що народ стає нацією, оскільки він організований, оскільки посідає керівні органи, оскільки він є державним народом І.Франко розглядав націю як най­важливішу реальність політичного життя. "Все, що йде поза рами нації — це або фарисейство, або хворобливий сенти­менталізм фантастів",— вважав він.

І нині в суперечливих умовах державотворчих процесів в Україні нація — не абстракція, а реальність, концепція якої значною мірою визначає доктрини діючих політичних сил.

МІЖНАРОДНІ СПІВДРУЖНОСТІ

Національні інтереси можуть трактуватися через ідеоло­гію ізоляціонізму, планетаризму, солідаризму, ліберального інтернаціоналізму і виживання. Незважаючи на різні ідеологічні трактування національних інтересів, сутність їх у сучасному розумінні зводиться до двох важливих момен­тів: забезпечення високого міжнародного іміджу держави і використання переваг у геополітичному просторі для націо­нального процвітання і підвищення добробуту громадян.

Міжнародна система виконує свої функції через світові і регіональні політичні, правові, економічні й культурні структури. Найбільш впливовою і масовою світовою організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка покликана забезпечувати міжнародний мир і безпеку, вре­гульовувати міжнародні конфлікти. ООН виникла після другої світової війни і стала спадкоємицею Ліги націй.

Найважливішим органом ООН є Рада Безпеки, котра складається з 15 членів-держав, з яких п'ять — постійні члени (США, Великобританія, Китай, Франція і Росія)! де­сять — непостійні, обрані на два роки Генеральною Асамб­леєю. Рішення Ради Безпеки є вирішальним у міжнародних спорах і може включати як економічні санкції, так і засто­сування військової сили проти країни-агресора.

Рішення Ради Безпеки з процедурних питань, а також питань, що стосуються мирного врегулювання спорів, прий­мається голосами семи членів Ради, серед яких не мусять бути всі постійні члени. Якщо Рада Безпеки вирішує пи­тання, що стосується приборкання агресії, тоді кожний із постійних членів може застосувати право вето, внаслідок якого рішення не буде прийнято.

Генеральна Асамблея ООН має тільки давати рекомен­дації учасникам конфлікту або Раді Безпеки. До прерога­тив Генеральної Асамблеї належать: прийняття

в ООН членів організації, а також їх виключення; рекомендації щодо підтримання міжнародного миру і безпеки; вибори тимчасових членів Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради, призначення Генерального секретаря. Генеральний секретар як головний адміністратор ООН підзвітний Раді Безпеки і Генеральній Асамблеї, наділений правом пред­ставляти названим органам будь-яке питання, що стосуєть­ся міжнародної безпеки.

Міжнародний Суд у Гаазі розглядає судові справи, що їх передають конфліктуючі сторони. Якщо котрась зі сторін відкидає рішення Суду, інша сторона або сторони можуть передати цю справу в Раду Безпеки.

У структурі ООН функціонує Економічна і Соціальна Рада, яка складається з комісій: з наркотичних засобів, суспільного розвитку, зі становища жінок, із транснаціо­нальних корпорацій, з народонаселення, статистична. Еко­номічна і Соціальна Рада проводить дослідження і складає доповіді з міжнародних питань в соціально-економічній і культурній сферах і дає рекомендації Генеральній Асамб­леї, членам Організації та заінтересованим спеціалізованим установам.

Крім зовнішньополітичних органів ООН існують спеціа­лізовані світові структури, такі як Світовий банк. Між­народний валютний фонд (МВФ), Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Світовий банк, або Міжнародний банк реконструкції і розвитку, займається проблемами довготермінового еконо­мічного розвитку країн, які здійснюють складний процес модернізаційних трансформацій. Пріоритетними для нього є структурні перетворення економіки, системи освіти й охоро­ни здоров'я, що вимагають довгострокового кредитування.

Банк спеціалізується на двох типах кредитів: цільові, призначені для фінансування конкретних інвестиційних проектів (наприклад, будівництва доріг), і програмні, по­кликані допомогти уряду провести структурну перебудову галузей промисловості чи системи зв'язку.

МВФ займається проблемами ринкових перетворень тих країн, які здійснюють цей процес, акцентуючи при цьо­му увагу здебільшого на проблемах фінансової стабілізації — скорочення бюджетного дефіциту і приборкання темпів зростання грошової маси. Якщо уряди не дотримуються цих вимог, вони можуть не отримати кредити МВФ.

Міжнародна торгівля регулюється правилами ГАТТ. В основу системи ГАТТ закладено чотири принципи:

1) членство в ГАТТ передбачає добровільне визнання краї­ною — учасником організації правил цієї системи;

2) країни, які належать до цієї системи, користуються режимом найбільшого сприяння у торгівлі;

3) зниження торговельних бар'єрів між країнами — членами ГАТТ шляхом переговорів;

4) між членами ГАТТ існує принцип «справедливої тор­гівлі», згідно з яким країни-учасниці, по-перше, не можуть збільшувати тарифи після того, як вони під час переговорів погодилися на зниження, по-друге, зобов'язані дотримува­тися того податкового режиму, який існував в країні, де вироблялися дані товари, по-третє, використовувати експорт­ні субсидії.

ЮНЕСКО має за мету сприяти співпраці між народами з допомогою освітніх, наукових і культурних заходів. Орга­нізація публікує звіти про стан цих галузей у світі, розробляє і фінансує ряд важливих міжнародних освітніх і наукових проектів.

ВООЗ діє у таких напрямках: контроль і боротьба з ін­фекційними хворобами, допомога національним службам здоров'я, профілактика явищ, пов'язаних з екологією.