Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості

Недостатній розвиток груп призводить до авторитарних, тоталітарних режимів. Урізноманітнення соціальної структу­ри є важливою передумовою демократизації суспільства, що пориває з тоталітаризмом. Посилення соціального плю­ралізму виступає важливим об'єктивним фактором демокра­тизації життя в усіх його сферах. Це не виключає того, що держава, здійснюючи певну економічну і соціальну політику, якоюсь мірою, а іноді дуже істотно, впливає на спрямування соціальної диференціації. Історичний досвід засвідчує, що настанова на соціальне однорідне суспільство не відповідає потребам прогресу цивілізації. Інша справа, що цілком ймовірна перспектива подолання антагоністичних соціальних груп і гармонізації соціальної структури.

ВЕЛИКІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ ЯК СУБ'ЄКТИ ПОЛІТИКИ

З точки зору визначення суб'єктів політичного процесу, формування політичних сил можливі різні підходи до соці­альної структури на рівні великих груп. Так, відповідно до одного із них (у західній політології він визначається як марксистський), вирішальне значення має склад суспільства з огляду його поділу насамперед на економічні класи. Маються на увазі великі групи людей, їх спільності, насамперед за економічними ознаками — формами власності, розмірами багатства, місцем і роллю в організації господар­ської діяльності, формами одержання доходів тощо. Саме така концепція була покладена в основу марксистської політичної ідеології, згідно з якою суспільство поділяється на два класи. Невеликий вищий клас тих, хто володіє засобами виробництва, і великий клас тих, хто працює на власників засобів виробництва. В інтересах вищого класу здійснюється управління суспільством, приймаються відпо­відні закони. Класи тлумачилися як антагоністичні, а бо­ротьба між ними як основа розвитку суспільства. Згідно з такою, по суті,, конфронтаційною концепцією була вироблена універсальна вимога "класового", "партійного" підходу до аналізу соціальних явищ. На такому гіпертрофованому, а отже, неадекватному дійсності класовому підході грунтува­лися всі політичні погляди марксизму.

Концепція соціальних класів не втрачає свого значення для сучасної політології. Більше того, деякі західні політологи (Е.Гідденс) вбачають своє завдання в подальшому розвитку теорії класів. Проте дедалі більше виявляється недостатність тільки такої теорії для вивчення політичних процесів через те, що в реальній дійсності ніяких видимих границь, які можна було б прийняти за класові обриси, не існує. Контури класів відрізняються від окреслень спільностей, які мають чітке вираження,— статево-вікових, професійних, етнічних, релігійних, інших. По суті, класові границі — це межі, в яких соціально-економічні характеристики одних груп мо­жуть відрізнятися від інших, зберігаючи корінні ознаки даного класу. Внутрішньокласові відмінності залишаються такими до тієї пори, поки не переростуть у докорінно якісні. І це відчутно особливо нині, коли основоположні — з марксистських позицій — критерії класової

диференціації виявляють себе не так виразно, як у минулому. Наприклад, раніше не тільки дрібна, а й уся буржуазія становила клас, що складався майже повністю з індивідуальних власників. Сьогодні в постіндустріальному суспільстві поряд з індиві­дуальною існують інші форми власності — корпоративна, кооперативна на умовах партнерства, державна та ін. Дуже неоднорідною стала дрібна буржуазія. Важко визначити межі робітничого класу. Нині більшість найманих робітників зайнята не фізичною працею, здобутком широких мас є висока освіченість, робітничий клас став більш різноманітним за формою найму. Ці відмінності знаходять відображення в диференціації інтересів різних його груп. Істотно змінюється місце інтелігенції в суспільному житті, а отже, в соціальній структурі.

Розвиток суспільства в зв'язку з переходом від тра­диційного до індустріального, а згодом постіндустріального переконливо засвідчує, що економічні класи — тільки одна із форм суспільної організації. Її роль у житті не залишається незмінною. Дедалі більшого значення набувають інші соці­альні утворення, що формують соціальну структуру.

Віддзеркаленням цього є поширення концепції соціальної стратифікації. На відміну від концепції соціальних класів, що наголошує на антагоністичності (classis — розряд), ця теорія не розглядає макросоціальні спільності як первісне непримиренні (stratum — верстви), хоча визнає можливість розходження їхніх соціальних, у тому числі політичних інтересів, а отже, конфліктів. Соціальні класи розглядаються як один із видів стратів. У подальшому викладі саме в такому розумінні використовується цей термін.

Початок концепції страт поклав М. Вебер. Класове становище індивідів — їхню класову позицію він виводив із положення стосовно ринку, який розглядався як форма боротьби інтересів. Саме ринок формує особливі життєві шанси, схожість яких об'єднує індивідів у рамках їхньої "класової ситуації". М. Вебер вважав, що клас є відоб­раженням у суспільстві кількісної раціональності ринку. Завдяки цьому стає зрозуміло, хто чого вартий, і хто що робить. При цьому те, що люди одержують, і те, що вони роблять, залежить від їхніх життєвих шансів. Соціальну структуру М. Вебер розглядав як багатомірну систему, в якій поряд з класами і відносинами власності, що їх породжували, важливе місце посідають статус і влада.

Існує кілька підходів до визначення соціальної структури з позицій соціальної стратифікації. При цьому не відки­дається поняття "соціальний клас" як елемент структури. Використовуються просто інші критерії диференціації.

Відповідно до поширеного в західній політології "об'єк­тивного підходу" критеріями соціальної диференціації вва­жають престиж професії, рівень освіти і рівень доходів. Часто використовується семикласова вертикальна стратифі­кація: вищий клас професіоналів-адміністраторів, технічні спеціалісти середнього рівня, комерційний клас, дрібна бур­жуазія, техніки та робітники, що виконують керівні функції, кваліфіковані робітники, некваліфіковані робітники.

Значного поширення набула теорія "середнього, або нового, класу". Цей термін уперше використав М. Джілас щодо нового соціального класу, який складався з бюрократії і представників партійних функціонерів. Нині мається на увазі група високоосвічених спеціалістів, що не володіє приватною власністю і дохід якої залежить від використання одержаних знань, професійної майстерності і творчих здіб­ностей. Концепція такої спільності була викликана намаган­ням пов'язати зміни в економіці зі змінами в професійній структурі і загальними політичними, соціальними і культур­ними напрямами розвитку суспільства під впливом науко­во-технічної революції. Д.Мойніхен

вважав, що виділення інтелігенції в новий клас грунтується на спільності свідо­мості, ідеологічних настанов, системи цінностей. А.-Е.Гоулднер запровадив два нових параметри: володіння культур­ним капіталом і культурою критичного дискурсу. Важливою характеристикою нового класу є також його культурна позиція.