Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства

Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства.

Категорія "політична система" відображає політичну діяль­ність, підкреслює системний характер політичного життя.

Система — це певна кількість взаємопов'язаних еле­ментів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інте­гративні особливості та внутрішні закономірності, притаманні саме цій спільності. Система характеризується також стій­кими зв'язками елементів, які досягаються внаслідок струк­турного упорядкування Її частин. Важливою рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

У навколишньому світі існують різноманітні системи. На певному етапі розвитку виникає політична система як одна із форм соціального руху матерії, пов'язана з особливою формою діяльності людей — політикою. На відміну від інших систем — економічних, соціальних, духовних — політичну систему суспільства характеризує ряд рис: її участь у розв'язанні таких загальносоціальних завдань, як інтеграція суспільства; розподіл у ньому матеріальних і духовних цінностей: монополія на державний примус у масштабах всього суспільства і використання для цього спеціального апарату; досить складна внутрішня будова, що включає різноманітні політичні організації, принципи, норми, ме­ханізми комунікацій, які забезпечують прямий і зворотний зв'язок соціальних груп і членів суспільства з політичною владою. Політична система має монополію на здійснення влади. В рамках політичної системи виробляється політична лінія, економічна, соціальна, культурна й інші форми політики. Через її інститути здійснюється політичне керів­ництво й управління суспільством. Отже, політична систе­ма — інтегрована сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між гро­мадянами, соціальними групами, націями, державами, що забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок.

Сучасне наукове знання про політичні системи с резуль­татом значного розвитку. Так, історично першим інститутом політичної системи була держава. Але в умовах нерозвиненого політичного життя, властивого традиційним суспіль­ствам, діяльність політичної системи, по суті, обмежувалася функціонуванням державних інститутів. Правда, поряд існу­вали інші формальні і неформальні об'єднання, які грали значну, а інколи і провідну політичну роль, наприклад, роль жерців у країнах Сходу; Арістотель згадує про існування трьох угруповань в Афінах, які називали себе партіями:

партії гори, рівнини і прибережної частини міста, жителі яких виступали на народних зборах з більш-менш загальних позицій. Згодом, в умовах феодалізму значний політичний вплив чинила церква, яка інколи здійснювала певну полі­тичну функцію навіть у міжнародних відносинах (відома Каносса Генріха IV) а деякі монаші об'єднання (наприклад, орден єзуїтів) були могутнім знаряддям диктатури феодалів. Діяли також різні політичні норми права і моралі, релігійні догми, однак вони дуже часто мали синкретичний (нсрозч-ленований) характер.

Народження цілісної політичної системи пов'язане з по­дальшим цивілізаційним розвитком, формуванням громадянсь­кого суспільства, його структури. З'являються великі соціальні групи. З метою задоволення їхніх потреб та інтересів вини­кають політичні партії, профспілки, селянські спілки, об'єд­нання промисловців тощо, утворюються міжгрупові об'єднання (наприклад, національні, народні фронти).

У сучасній політичній науці намітилися різноманітні підходи до з'ясування суті і структури політичної системи. В їх основі лежить різне розуміння феномена політики.

Визначним теоретиком системного аналізу в політології США с Д. Істон. У працях "Політична система", "Системний аналіз політичного життя" він уперше в політичній науці застосував системний аналіз до вивчення політичного життя, згідно з яким система складається з ряду різноманітних елементів, елементи пов'язані різними залежностями, які всі разом становлять її структуру. Система має свої межі. Дії, що впливають на неї ззовні, називаються входом у систему; а дії, які система справляє на оточення — виходом. Між входом і виходом (імпульсами, що йдуть до системи, та ЇЇ реакцією на це) відбувається внутрішня системна конверсія.

Д. Істон визначає політичну систему як "взаємодію, за допомогою якої в суспільстві авторитетно розподіляються цінності", вироблені всіма його членами. Основним призна­ченням політичної системи є здійснення функції розподілу цінностей і спонукання до його обов'язкового прийняття

ільшістю членів суспільства. Отже, Д. Істон стверджує:

юлітичний розподіл цінностей мас владну основу і здійс-іюється шляхом владного рішення, с обов'язковим і вимагає юкори, в тому числі заснованої на примусі.

Д. Істон розкриває також вплив різноманітних факторів ііа політичну систему, а також вплив останньої на них. Гак, середовище, яке впливає на політичну систему, Д. Істон поділяє на "внутрішньосуспільні" системи (еко­номічна, культурна, соціальна, психологічна) і "позасу-спільні", тобто ті, які перебувають за межами даного суспільства (міжнародна торгова система, різноманітні між­народні співтовариства). Якщо система не вживає заходів щодо "руйнівного" впливу середовища і якщо цей вплив настільки деструктивний, що влада не має змоги виконувати свої рішення, то політична система розпадається.

Згідно з концепцією Д. Істона, взаємодія політичної системи з середовищем відбувається шляхом "входу—вихо­ду". "Вхід" здійснюється або в формі "вимог", або в формі "підтримки". Під "вимогами" розуміється виражена всере­дині і звернена до владних органів думка з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей у суспільстві. Під "підтримкою" він розумів дію індивідів і груп на підтримку системі. "Підтримка" пов'язує систему з навколишнім сере­довищем, забезпечує відносну стійкість владних органів, від яких залежить перетворення вимог навколишнього середо­вища у відповідні рішення. В результаті "входу" в політичній системі відбувається процес впливу на неї середовища, наслідком якого є реакція "вихід", під якою розуміється авторитетне рішення щодо розподілу цінностей. Політичний процес, на думку Д. Істона, цс процес перетворення інформації, переведення її із "входу" на "вихід". Реагуючи на виклики середовища, політична система одночасно підтри­мує в суспільстві змінність І стабільність. "Збереження через зміни" є дійовим засобом стабілізації політичної системи.

Цікаві міркування про структуру, функції і механізми дії політичної системи висловив американський політолог Дж. Алмонд у працях "Порівняльні політичні системи", "Порівняльний політичний аналіз". На відміну від концепції Д. Істона, в якій приділено відносно менше уваги такій проблемі, як політична культура, Дж. Алмонд розрізняє політичні системи на основі їхніх структур і культур, вказуючи на їх взаємодію. При обгрунтуванні своєї схеми він вводить до її складу такі категорії, як система дій, рольова структура (або тип рольових взаємодій), орієнтація на політичну дію, кожний особливий тип якої, оточуючи політичні системи, формує політичну культуру. Згідно з Дж. Алмондом, кожна політична система є системою дій.