Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства

Перегодом, у XVII—XVIII ст., основною функцією політичної системи став вважатися контроль за громадя­нами, за дотриманням ними державних наказів і законів. Держава стала поділяти громадян на тих, які керують, і тих, якими кер^тоть. Перші з них наділені правами ухва­лювати рішення, другі—обов'язками визнавати и вико­нувати їх.

Демократичне суспільство виходить із визнання того факту, що держава не повинна контролювати життя громадян і диктувати їм свої рішення, обмежувати свободу окремої особи. Навпаки, вона має надати кожній людині можливість самій реалізувати свої індивідуальні інтереси.

Людина в демократігчному суспільстві в усьому по­кладається .на саму себе, тут усі рівні в праві вибору дій. Все це важливо зазначити тому, що віковічна політична с^-перечка з питань: Що краще — держава чи суспіль­ство? Як співвідносяться державна влада і свобода люди­ни?—ще далеко не завершена. Лібералізм, марксизм, анархізм дають на них різні відповіді. Нині зрозуміло, і це потвердила історична практика, що суспільство не можливе поза державою, отож і людина не може жити поза суспільством і поза державою. Але якщо в умовах тоталітаризму держава виступає як альтернатива свободи громадян (а людина тут існує для держави), то в умовах демократії, навпаки, держава існує для суспільства, для людини.

В тоталітарній державі інтереси людей не враховують­ся і вважається само собою зрозумілим, що інтереси людей (суспільства)—це і є інтереси держави, держав­ної влади. За таких умов людина перестає бути вільною і перетворюється на засіб реалізації пілей держави. Держа­ва підпорядковує своєму диктатові всі сфери суспільних відносин, що призводить до повного відчуження людини від економіки й політики.

Сила тоталітарної держави лягає страшенним тягарем на життя кожної окремої людини. Власна доля і власна думка людини мусять щезнути, бо держава визнає їх непотрібними і навіть шкідливими. В умовах тоталіта­ризму набуває значного поширення таке явище, як деформація особистості. Це майже єдина можливість для людини «вижити», забезпечити собі та своїй сім'ї хоч якісь умови для пристосування до тоталітарного режиму. Втрата поваги до себе — характерна риса одержавленої особистості.

Тоталітарна система формує людину, у якої нема нічого особистого, яка уособлює собою лише конкретну посаду і відповідну функцію. Людина, її особисте життя, думки цікавлять державу лише тією мірою, якою вони забезпечують успішну її роботу.

Будемо сподіватися, що догми про пріоритет держави над людиною відходять у минуле. Відомий діяч україн­ської культури О. Довженко висловив справедливу дум­ку, що «ті держави здатні ставати великими, у яких вели­кі малі люди». Ідея про те, що держава повинна безпосе­редньо відстоювати права людини в суспільстві—одне з найважливіших досягнень наукової думки і політичної практики.

Використана література:

1. Кириченко М.Г. Основи політології. – К.: Либідь, 1995. – 332 с.

2. Семків О.І.Політологія. – Львів: Світ, 1994. - 592 с.

3. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія. Навчальний посібн. – К.: Знання, 1999.

– 426 с.