Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства

Носієм, матеріальним субстратом політичної діяльності і політичних відносин виступають політичні інститути (ор­ганізації). Це держава, політичні партії, громадські ор­ганізації, рухи, об'єднання та іи. Через них соціальні суб'єкти здійснюють свою функцію суб'єкта політичної-діяльності. Отже, політичні інститути (організації) є під­системою політичної системи. Характерним для політич­ної організації є наявність органів, -що відають її спра­вами. Складові частини політичної організації функціону­ють у певній послідовності, кожна із них посідає визначене місце, виконує- певну функцію, має своє призначення, грає відповідну роль у політичному житті. Залежно від полі­тичного аспекту діяльності цих організацій і об'єднань їх умовно поділяють на: організації власне політичні, які прямо і безпосередньо здійснюють політичну владу. Це головне в їхній діяльності. Такими власне політичними ор­ганізаціями є держава і політичні партії; організації не власне політичні, діяльність яких, хоч і пов'язана зі здій­сненням політичної влади, але це тільки один із аспектів їх функціонування (профспілки, молодіжні організації та ін.); організації, які мають лише «політичне забарвлен­ня». Вони створюються для задоволення специфічних ін­тересів певних спільностей людей. В силу специфіки своїх функцій вони по суті не беруть участі в здійсненні політич­ної влади (наприклад, добровільні спортивні товариства і ін.). На нашу думку, до цієї політичної системи не вхо­дять ті суспільні формування, яким згідно зі встановленим порядком підмовлено у наданні офіційного статусу. Всі во­ни не беруть участі у формуванні і функціонуванні орга­нів влади, хоч і претендують на політичний вплив.

Невід'ємним компонентом будь-якої політичної системи є політичні і правові норми. Вони становля;', її норматив­ну основу. Будучії виробленими в процесі суспільпо-поЖічпої практики, воші регулюють політичні відносини. ^ио провідних політичних норм належать державні норми, ^головним чином правові, а також ті, які мають юридичну обов'язковість (закріплені в Конституції перспективні цілі), норми громадських організацій, трудових колекти­вів, кооперативів, які організовують їх внутрішнє життя;, норми громадських організацій, що стосуються і'х взаємо­відносин з іншими організаціями — державними, пар­тійними, громадськими; звичаї, традиції політичного життя.

У системі нормативного регулювання політичних від-носіїн важлива роль відводиться правовим нормам. По­літика і право нерозривно пов'язані між собою. Але право є не тільки вираженням політики, закріпленням її. Вона активно впливає на політичну діяльність, ніби зливається з нею. Нормативний характер права характеризується тим, що воно виступає як рівне суспільне мірило щодо всіх громадян суспільства, його інститутів. Отже, правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, вста­новлені державою з метою регулювання суспільних від­носин, забезпечені всією її сплою, в тому числі примусо­вою. Система правових норм не тільки може впливати на політичні відносини в напрямі їх зміцнення й розвитку, а іі чинити певний деструктивний вплив. Це залежить від того, наскільки політичним відносинам, які постійно розви­ваються, відповідає система правових норм, що склалася.

До політичної системи суспільства входить як підсис­тема також політична свідомість, політична культура — її духовні компоненти. Політична свідомість включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин. Зміст політичної свідомості виявляється у формі політичної ді­яльності, зокрема діяльності політичних інститутів, класів, партій, масових організацій, рухів. Важливою умовою функціонування політичної системи є розвиток політичної і правової культури.

Процес розвитку політичних систем відбувається за певними закономірностями. Насамперед це закономірність рівноваги. Розвиток можна розглядати як єдність перерв­них і безперервних рухів. Тому політична система пере­буває у постійному русі у зв'язку з економічними, еколо­гічними змінами. Для успішного функціонування система (змагає певної врівноваженості підсистем, прийняття рі­шень, які б враховували інтереси більшості. Ці рішення ^ певним компромісом.

'йажіїївоіо закономірністю .еозвнтку політично. системи е закономірність маятника. Вона полягає в тому, що будь-яка система, виведена з оптимальчої рівновагії :• бік домі-нації авторитаризму чи демократизації, неодмінно спочатку переходить у свою протилежність. Чим більша непропор­ційність лінійного розміщення центру рішень, іим відпо­відно більшим буде відхилення в проі'іілежниГі бік. Амплі­туда коливань за часом теж певною мірою рівнозначна. Якщо період авторитарної диктатури містився в рамках одного чи двох поколінь, то стільки ж або й більше часу потрібно, щоб позбутися негативних наслідків.

Життєдіяльність політичної системи виявляється в про­цесі виконання -нею функцій (основних напрямів діяль­ності) тими чи іншпмп метода.ми і засобами, що. відбива­ють конкретну історичну обстановку. Функції політичної системи визначають її структуру і процес дії. їх реалізація підпорядкована головному — забезпеченню стійкості сус­пільства і його розвитку. Основними функціями політпч-ііої системи є визначення цілей і завдань суспільства, ви­роблення програм його життєдіяльності, мобілізація ресур­сів суспільства па і'х досягнення. Тут передусім виділя­ються політичні цілі: зміцнення влади, допустима міра класових і міжнаціональних відносин, забезпечення режи­му законності і правопорядку, стабілізація політичних ін­ститутів, здійснення самостійного курсу у зовнішній полі-•іііці. Визначаються також цілі в розвитку економіки (еко­номічна політика), соціальних відносіш (соціальна полі­тика), демографічних процесів (демографічна політика), екології (екологічна політика), науки і техніки (науково-технічна політика) та іп.

Важливою функцією політичної системи є також інте-і рація всіх елементів суспільства навколо загальних соці-альпо-політичіїих цілей і цінностей. Йдеться про загальну обов'язковість державних наказів, що спираються на примусову силу; використання права, закону для загально-значимого регулювання суспільних відносин; про надання політиці суспільного авторитету; ступінь розвитку ;;бо демократії і самоврядування, або авторитарного полі:і:'і-гого режиму і політичного відчуження; про відому суб­ординацію і координацію інститутів політичної сист'с:.];].

Ще одна функція політичної системи — легіти:,!::::ія. Вона означає приведення реального політичного жііітя У відповідність з офіційними політичними і празг!і'і.\:и "ормамії.

участь навіть ті члени суспільства, які ще донедавна, здавалося, були аполітичними. •

Місце і роль людини в різних політичних системах. Ще в античні часи виникла така політична система, в якій ідеалом громадянина стало гармонійне поєднання осо­бистого і громадського (суспільного), де існувала заці­кавленість і участь народу в управлінні державою без бюрократії, що гнобить людину. Арістотель, приміром, уважав, що природа людини реалізується в її політичній діяльності як члена цілісного, гармонійного суспільства.