Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства

Акцент на "дію" означає, що при вивченні політичних систем не можна обмежуватися переліком їхніх юридичних та ідеологічних норм, а необхідно враховувати взаємозв'язки і взаємозалежності всіх формальних і неформальних еле­ментів політичного життя, певне упорядкування Їх взаємодії. Дж. Алмонд також звертає увагу на вивчення політичної поведінки в контексті системи. На його думку, концепція "ролі" дас змогу на базі емпіричних досліджень визначити неформальні елементи політичної системи і пояснити полі­тичну поведінку. За допомогою категорії "ролі" Дж. Алмонд визначає політичну систему як "набір взаємодіючих ролей". як "рольову структуру'' і як "тип взаємодії ролей, що впливають на рішення, яке підтримується силою примусу''. Отже, поняття "ролі" виступає основною одиницею струк­турно-функціонального аналізу Дж. Алмонда. Завдання до­слідження політичної системи він вбачає не у виявленні ЇЇ основоположних соціальних критеріїв, а у з'ясуванні всіх існуючих у ній типів взаємодії рольових структур, що виведе дослідника за межі вивчення конституційно-правової системи і змусить його розглядати всі ролі, які існують у політичній системі, і визначати їх з точки зору політичної активності і політичної поведінки. Основною функцією політичної си­стеми Дж. Алмонд вважає легітимний (узаконений) характер фізичного примусу, спрямований на підтримку стабільного порядку.

Отже, згідно з проаналізованими підходами, політика визначається не соціальне й економічно обгрунтованими інтересами і цілями, а на основі структурно-функціонального трактування владного розподілу цінностей у суспільстві. На думку західних політологів, політична система може ста­більно функціонувати за умови, що "входи" перетворені у "виходи" таким чином, що вони не спричиняють напружен­ня, яке, своєю чергою, призвело б до фундаментальних змін у структурі системи.

На відміну від теоретиків політичної системи Заходу. проблематика політичної системи досліджується і в соці­ально-класовому, конкретно-історичному контексті. Зокрема, в марксистській літературі вказується, що політична влада здійснюється в рамках політичної системи суспільства, під якою необхідно розуміти відносно замкнуту систему, котра забезпечує інтеграцію всіх елементів суспільства як цілісного організму, що управляється "політичною владою, фокусом якої виступає держава, що відбиває інтереси економічно панівних класів". Політична .система включає політичні інститути (держава, цодітич.ні па,ріц,.громадські_організації);

політико-правові ног}ми^ _що визначають їх організацію і повновї'ження; систему взаємодії між соціальною і політико-

управлінськими структурами з приводу політичної влади:

процеси, пов'язані з діяльністю панування; рольову струк­туру влади, політичні цінності, орієнтації і зразки політичної поведінки.

Приблизно такої точки зору дотримуються деякі польські політологи. Зокрема, професор А. Лопатка в праці "Держава та її політичне середовище" зазначає, що політична система складається з. .трьох, елементів: ідей/і політичних цінностей (наприклад, ідеї народовладдя, суспільного прогресу), ор­ганізацій ^гл інститутів; нортй, які регулюють втілення в життя ідей та діяльність інститутів.

К. Кулчар розглядає політичну систему на двох рівнях. На рівні держави вона включає державні і політичні організації, норми (передусім правові) і ролі, які ре­алізуються в політичній поведінці. На рівні суспільства до політичної системи входять стандарти індивідуальної політич­ної поведінки, норми (насамперед етичні), ролі та організації (політичні партії, групи тиску), які або прагнуть політичної влади, або впливають на процес її здійснення. Такий підхід адекватний природі політичної системи.

При дослідженні політичних систем різних суспільств враховуються такі позиції: інвайронментальна (взаємозв'язок середовища і системи); інституціональна (організаційні еле­менти системи — держава, партії, громадські організації, масові об'єднання, які беруть участь у політичному житті);

регулятивна (політичні і правові норми як нормативна основна діяльність інститутів системи); комунікативна (внут­рішні системні зв'язки і відносини); функціональна (по­літичний режим, що складається в результаті діяльності елементів системи, політичний процес); ідеологічна (по­літична свідомість); рольова (роль і функції політичної системи як цілого у людському суспільстві і на міжнародній арені, а також роль і призначення окремих елементів політичної системи).

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утво­рюють; стійка впорядкованість елементів; закон зв'язку між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.»

З чого ж починається пізнання політичної системи, аналіз її структури? Насамперед з розчленування системи на елементи і визначення серед них центрального.

'"У політичній системі суспільства є центральний компо­нент, який зв'язує всі інші складові в систему і стосовно якого визначається її компонентна структура. Це по­літична влада. Оскільки в суспільстві політична влада в основному зосереджена в державі, то державна влада є основним об'єктом політичної діяльності. Однак не можна повністю ототожнювати політичну і державну владу, бо не тільки держава, а й громадські організації наділені політичною владою. Це особливо підкреслює роль партій у здійсненні політичної влади, оскільки політичні партії створюються з метою завоювання і використання полі­тичної влади в інтересах певних груп. Отже, політична влада є тією центральною ланкою, визначальною систем­ною основою, навколо якої функціонують усі компоненти політичної системи.

До структури політичної системи входять: політичні ідносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політична свідомість і політична культура. 'І'ільта в сукупності ці компоненти (підсистеми) можуть :.абезпечпти політичну діяльність, оруикціонупаїлія полі­тичного життя.,

Політичні відносини — це відносикп між соціальними групами, націями і народностями, між політичними інстії-іутами, між державою і громадянами з приводу влади у 'в'язку з виробленням і здійсненням політики. Політичні .-іідносини показують, яким чином соціальні суб'єкти мо-•куть здійснювати політичну діяльність через систему полі-іігчініх інститутів, норм і процедур, визначати засоби, мс-'•оди, регламентувати цю діяльність. Звичайно, в процесі

розвитку нові потреби на інтереси породжують потребу виходу за рамки існуючих норм, необхідність нових мето­дів і засобів діяльності. Обов'язковість цих змін повинна усвідомлюватися соціальними .суб'єктами, .повинні бути знайдені нові методи і засоби1'діяльності. Без цього не може здійснюватися докорінна перебудова політичних від­носин. Успіх перебудови політичного життя визначається тим, наскільки нові методи політичної діяльності, ство­рені колективним розумом, будуть втілені у життя, якою мірою під їх впливом оновиться діяльність інститутів по­літичної системи (держави, партій, громадських органі­зацій тощо).