Альтернативній системі багатомандатного округу властиве, крім власне багатомандатного округу, голосування з преференціями. Обидві ці риси виражають спрямованість системи на забезпечення адекватного представництва політичних поглядів та сприяння вибору кандидатів як від однієї, так і від різних партій. І дійсно, на відміну від системи партійних списків, де голосування відбувається лише за партії, а можливість вибору поміж кандидатами мінімальна чи відсутня взагалі, розглядана система надає виборцеві змогу обирати ще й між кандидатами від партії, яку той підтримає.
Альтернативна система багатомандатного округу (або система єдиного голосу, що передається) застосовувалась в Ірландській республіці, Північній Ірландії й Тасманії, сьогодні вона діє також і в деяких районах Австралії. Ця система фактично страхує голос виборця, передаючи силу голосу його наступній преференції в разі, якщо кандидат першої преференції виявився неконкурентноздатним або одержав занадто велику підтримку. При цьому список кандидатів не повинен бути довгим, щоб не обтяжувати виборця своїми розмірами. Бажана також невелика величина округу. В обох країнах, які застосовують систему єдиного голосу, що передається, при виборах до нижніх палат парламентів (Ірландія та Мальта), величина округу – від трьох до п’яти місць. В Австралії, де за цією системою проводяться вибори сенаторів, як правило одночасно змінюється лише половина складу верхньої палати, і тому фактична величина округу також дорівнює п’яти. Але у випадку розпуску парламенту вона збільшується до десяти.
Взагалі ця система є найбільш складною з усіх виборчих систем. Складний підрахунок голосів дещо змінює результати виборів порівняно з підрахунками за звичайною системою єдиного голосу, що не передається. Зокрема, на виборах 1948 р. В Ірландії в 17 виборчих округах при визначенні обраних депутатів підрахунки і за системою єдиного голосу, що передається, і за системою єдиного голосу, що не передається, дали б тотожну картину. Та в 15 округах було обрано парламентаріїв, які б за системою єдиного голосу, що не передається, шансів на обрання не мали.
Багато політологів та спеціалістів з виборчих систем вважають систему єдиного голосу, що передається, “найкращою” виборчою системою, бо вона дозволяє виборцям проголосувати за будь-який набір кандидатів незалежно від причин, за яким перевага надається саме ним. На відміну від пропорційної системи з відкритими списками, голосування за партійного кандидата в цій системі не означає голосування за партії в цілому ( з точки зору розподілу місць поміж партіями). Голос віддається лише за даного кандидата. В результаті система єдиного голосу, що передається, дає виборцям максимальну свободу вибору, а контроль партійного керівництва зводить до нуля. Звичайно, партії можуть давати своїм прихильника рекомендації стосовно найкращої для них розстановки преференцій, але цим і обмежується їхній вплив на результати виборів.
Переваги системи єдиного голосу, що передається, бачать інколи і в тому, що дана система робить непотрібним “стратегічне голосування”. Виборець може спокійно голосувати за найкращого для нього кандидата, навіть якщо перемога того надзвичайно малоймовірна, бо нема підстав опасатися того, що тим самим він сприяє успіху найгіршого з претендентів на місце : отже виборець сам визначає, до кого перейде його голос у випадку поразки найкращого для нього кандидата.
Але все-таки система єдиного голосу, що передається, не позбавлена недоліків. Деякі відмічають, що вона занадто складна та незрозуміла виборцям (хоча в Ірландії саме виборці двічі підтримували систему єдиного голосу, коли питання про реформу виборчої системи виносилося урядами на референдум). Якщо ж в країні використовуються виборчі округи дуже великі за розміром та кількістю населення, то система єдиного голосу, що передається за визначенням неможлива, так як для нормального функціонування вона потребувала б величезних бюлетенів та виборців, схильних до вивчення програм та персоналій занадто великого числа кандидатів. Нарешті, система єдиного голосу, що передається мало сприяє укріпленню політичних партій у порівняння як зі списочною пропорційною системою (навіть якщо та допускає елементи преференційного голосування), так і з системою відносної більшості (якщо звичайно вона не передбачає первинних виборів за американським зразком), бо останні дві системи дають партійному керівництву набагато більше можливостей впливати на склад парламентської фракції.
Загальною позитивною рисою поліномінальних мажоритарних систем є збільшення точності виборів та зменшення викривлення волі виборців у порівнянні з мажоритарною виборчою системою за одномандатними округами. Але як правило більшість населення все рівно не представлена у парламенті. Крім того при збільшенні кількості депутатів, що обираються від округу, призведе або до збільшення розміру органу, що формується ( а чим він більше, тим непрацездатніше та дорожче обходиться платникам податків), або до збільшення виборчого округу (а чим він більше, тим більша кількість виборців не буде представлена у парламенті). Звичайно, інколи число не представлених у парламенті виборців невелике, але в цієї проблеми є ще інший аспект. Ще Шарль Луї Монтеск’є писав :”Несправедливість, допущена по відношенню до одного, є загрозою для всіх). Диктатура не завжди починається з військового перевороту, інколи достатньо і простих вільних та демократичних виборів.
Позитивні та негативні риси мажоритарної виборчої системи
Розглянувши окремо позитивні і негативні риси уніномінальних та поліномінальних мажоритарних систем, необхідно згадати про ще один їхній спільний недолік : подавлення політичної системи суспільства. Мажоритарна система послаблює роль партій та рухів в політичному житті суспільства, оскільки сприяє висуненню окремих кандидатів та превалюванню особистих якостей над партійною належністю. Ця система може вдало застосовуватися у суспільстві з вже сформованою політичною системою, але не в Україні чи в Російській Федерації. Мажоритарна система породжує велику кількість незалежних депутатів в представницьких органах – і це надійний спосіб зробити такі органи непрацездатними.
Реальна політична практика впродовж XX століття засвідчила, що негативні риси кожного типу виборчих систем є своєрідним продовженням рис позитивних і навпаки. Наприклад, викривлення волевиявлення виборців у мажоритарних системах тісно пов’язано з рівнем політичної стабільності : найбільш суттєве викривлення в системах відносної більшості забезпечує і вищий рівень стабільності, тоді як менше викривлення в системах абсолютної більшості і поліномінальних системах позначається на рівні працездатності парламенту та підзвітного йому уряду.
Очевидно, що за мажоритарної системи на виборах перемагають представники більш сильної політичної течії в країні. Це в свою чергу сприяє витісненню з парламенту та інших органів влади представників дрібних та середніх партій. Як показує досвід, мажоритарна система значно зменшує шанси на успіх невеликих партій, якщо тільки ці партії не характеризуються великою територіальною концентрацією Мажоритарна система сприяє виникненню ті зміцненню тенденцій до формування двох - чи трьохпартійних систем. Вона є дуже зручною для будь-якої домінуючої партії, особливо якщо йдеться про вибори на місцевому рівні (часто одна партія зберігає домінування на місцях протягом десятки років). Наслідком застосування цієї системи може бути те, що, одержавши загалом близько 60 % голосів, така партія може забезпечити собі близько 90 % мандатів. Зрозуміло, що такі результати позбавлені будь-яких ознак пропорційності представництва. Але на загальнонаціональному рівні влада часто переходить від однієї з двох домінуючих партій до другої, і тут конкуренція між двома великими партіями нормально забезпечує політичну стабільність. Отже, мажоритарні виборчі системи можуть викривляти уподобання виборців, проте не лишають їх поза увагою.
Завантажити реферат