Державне регулювання комерційної діяльності

Законодавство про регулювання ринків капіталу, яке ґрунтується на Законі "Про власність", охоплює такі основні зако­ни і декрети:

- Закон України "Про банки і банківську діяльність"[25];

- Закон "Про національну депозитар­ну систему та особливості електронного обігу цінних па­перів в Україні"[26];

- Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"[27], який ви­значає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність щодо обігу цінних па­перів в Україні;

- Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства"[28], яким визначено поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності;

- Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного кон­тролю"[29]. Він установлює режим здійснення валютних операцій на території Ук­раїни, визначає загальні принципи валютного регулюван­ня, повноваження державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулю­ванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів ва­лютних відносин, порядок здійснення валютного контро­лю, відповідальність за порушення валютного законодав­ства;

- Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"[30]. Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їхньої діяльності, здійснення державного контролю, а та­кож заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників.

Законодавство про страхування регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридич­ними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настан­ня певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування.

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"[31], який регулює такі ви­ди зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю, еко­номічне і науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспортні відносини, експедиторські операції, надання різноманітних послуг, банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції.

Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене Декре­тами Кабінету Міністрів: "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення"[32], "Про стандартизацію і сертифікацію"[33] та "Про державний пробірний нагляд"[34] та Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність"[35]. Закон України "Про страхування"[36]. Зазначене законодавство:

- встановлює правові основи державного нагляду за додер­жанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприєм­ницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;

- спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і економічному прогресу на основі викорис­тання результатів вимірювань гарантованої точності, ви­ражених у тих одиницях, що допускаються до застосу­вання, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;

- визначає правові та економічні основи систем стандарти­зації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;

- встановлює правові основи державного контролю за ви­добуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцін­ного каміння, виконання операцій із зазначеними цінностями.

Законодавство про арбітражні суди[37] та арбітражний процес[38] визначає організацію та діяльність арбітражного суду – неза­лежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що ви­никають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного ко­мерційного арбітражу (третейського суду)[39] щодо вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є право­ве забезпечення комерційної діяльності, яке включає, зокре­ма, створення її законодавчої основи, тобто системи норма­тивних актів (головним чином у формі законів), що визнача­ють правовий статус суб'єктів комерційної діяльності та регламенту­ють різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного комерційного законодавства в Україні пов'язане з труднощами, викликаними насамперед економічними та соціально-політичними факторами.

По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як осно­ви економічної системи, директивного планування та дії принципу демократичного централізму в керівництві еко­номікою. І хоча так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної реформи (липень 1987 р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності з старим законодавством періоду адміністративно-командної економіки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі економіки ("Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Ук­раїні") одразу ж після набуття чинності вступили у супе­речність з чинним законодавством (передусім з Цивільним ко­дексом, робота над оновленням якого невиправдано затя­гується). Суперечності нового законодавства з старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в комерційних відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопору­шень та зловживань з боку суб'єктів комерційної діяльності.

По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони "Про цінні папери та фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про селянське (фермерське) господарство", Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства", укази Президен­та України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нор­мативних актів (як це було з антимонопольним законодавст­вом та законодавством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця в складне ста­новище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричи­няє невизначеність та очікування природного розвитку подій.