Державне регулювання комерційної діяльності

- інститут майнової відповідальності господарюючих суб'­єктів. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти комерційного законодав­ства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, за­гальні правила перевезення вантажів;

- компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб'єктів, а також їхні права і обов'язки щодо господарю­вання, тобто комерційну компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандарти (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а та­кож державні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти комерційних відносин при на­лежній правомірній поведінці, а не загальні правила по­ведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) систе­ми, комерційне законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широ­кому розумінні, тобто видами комерційної (продукція, робо­ти, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народно­го господарства, видами комерційних відносин. Отже, осно­вою системи комерційного законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.

У кодифікованих галузях законодавства їх системи визнача­ються структурами кодексів. Комерційне законодавство не кодифіковане.

Структурними підрозділами системи комерційного зако­нодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інс­титут становить собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності.

Основою комерційного законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають пра­вове становище суб'єктів комерційної діяльності (законодавчий інститут суб'єктів комерційної діяльності). Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, за­гальні закони "Про підприємництво[15]", "Про підприємства в Україні[16]" поширюються на всі підприємства і на всіх підпри­ємців. Вони визначають види і організаційні форми під­приємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"[17], який ви­значає умови та порядок визнання підприємств (юридичних осіб) банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.

Крім загальних законів до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України "Про господарські товариства"[18], яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності господарських то­вариств, тобто підприємств, які утворюються і діють на до­говірних умовах шляхом об'єднання майна і комерційної діяльності їх учасників. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію"[19] враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад – Закон України "Про режим іноземного інвестування"[20], в якому розділ IV "Підпри­ємства з іноземними інвестиціями" врегульовує особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.

Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, які регулюють правове становище об'єд­нань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, кон­сорціумів тощо.

Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулюється Законом "Про підприєм­ства в Україні" (об'єднань кооперативів у сільському госпо­дарстві – Законом "Про сільськогосподарську кооперацію"). До цього правового інституту входять також Декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисло­вості, зв'язку, транспорту та дорожнього господарства, елек­троенергетичних підприємств, нафтової, газової, нафтопере­робної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: установчі договори, ста­тути об'єднань. Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, яке ґрунтується на двох основних законах – "Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності"[21] та "Про Антимонопольний комітет України"[22]. Це спе­цифічне законодавство, яке покликане виконувати функцію захисту ринків України від зловживання монопольним стано­вищем окремими господарюючими суб'єктами. Названі зако­ни створюють правову основу для обмеження і попередження монополізму, недопущення у комерційної діяльності недобросовісної конкуренції, здійснення державного контролю за виконанням вимог антимонопольних законів. Загалом норми цих законів забороняють монополії, контракти і змови щодо обмеження конкуренції у виробництві та реалізації продукції (робіт, по­слуг), угоди з монопольного встановлення цін та інші моно­польні явища і дії.

Фундаментальним інститутом комерційного законодавства є система нормативних актів, які на основі Закону України "Про власність"[23] регулюють відносини щодо управління (во­лодіння, користування) нерухомим майном у народному гос­подарстві. До цього інституту входять нормативні акти:

- про управління державною власністю. Це в основному постанови Кабінету Міністрів, укази Президента Украї­ни, які деталізують положення ст. 31–39 (про державну власність) Закону України "Про власність". Стосовно державного сектора ці акти встановлюють правовий режим державного майна, яке знаходиться у повному господарському віданні державних підприємств або в оперативному управлінні державних установ;

- про оренду державного та комунального майна;

- про приватизацію майна державних підприємств та ор­ганізацій.

Окремим важливим інститутом комерційного законодав­ства є інститут комерційного договірного (контрактного) пра­ва. Значення його обумовлене тим, що інститут комерційного зобов'язання і комерційного договору є фундаментальним для всіх видів комерційних відносин. Діюча система законо­давства про договірне комерційне право ґрунтується на ко­дифікованих законах і нормативних актах про окремі види до­говорів. Кодифіковані акти – це: Цивільний кодекс України, що містить норми про зобов'язальне право та окремі види зобов'язань; Закон "Про підприємства в Україні", в ст. 21 якого йдеться про господарські відносини підприємства, а в ст. 31 – про відповідальність за порушення договірних зобов'язань; Арбітражний процесуальний кодекс України, ст. 10 та 11 якого встановлюють загальний порядок врегулю­вання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів. До цього інституту належать також кодифіковані закони і підзаконні акти України і Союзу РСР, якими регулюються окремі види договорів (наприклад підряду на капітальне будівництво – Законом України "Про інвестиційну діяльність"[24])