Також необхідно відмітити, що надання притулку не тягне автоматичного надання громадянства, - й те, й інше залежать від розсуду держави і здійснюються в різному порядку. Можливо надання особі притулку, але одночасна відмова від надання громадянства.
У деяких конституціях прямо забороняється видача іноземців, які переслідуються за політичними мотивами. Нерідко в основних законах також заборонена видача іноземним державам своїх громадян (експатріація), за виключенням випадків, передбачених міжнародними угодами. Наприклад, в ст 47 Конституції Словенії зазначено: „Громадянин Словенії не може бути виданий іноземній державі. Іноземець може бути виданий тільки у випадках, які передбачені міжнародними угодами, зобов¢язуючими Словенію”. У Конституції Румунії сказано, що постанову про висилання чи екстрадицію видає тільки суд. Частина 3 ст.13 Конституції Іспанії наголошує: „Екстрадиція буде здійснена лише у виконання угоди або закону, приймаючи до уваги принцип взаємності. Не підлягають екстрадиції особи, що скоїли політичні злочини, при тому, що акти тероризму такими не вважаються”. А ось у мексиканській Конституції говориться про те, що федеральна виконавча влада „має виключне право без попередження та передуючого розбирання вислати за межі національної території будь-якого іноземця, чиє перебування в країні є небажаним”.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Інститут громадянства невід¢ємно пов¢язаний зі становищем людини в суспільстві, в державі. Він зародився ще на початку становлення людської цивілізації і з тих часів неодноразово змінювався, набуваючи все більше демократичних рис.
В сучасному суспільстві громадянство становить основу правового статусу індивіда в державі, дозволяє використовувати в найбільш повному обсязі права і свободи, що належать людині. Зі свого боку держава гарантує захист своєму громадянинові в своїх межах та за її кордоном. Одночасно громадянство є об¢єктом одного з найважливіших прав людини.
Як правило, основні принципи громадянства, порядок набуття та припинення його, а також правовий статус іноземців встановлюється конституціями держав, або відповідними законами. Але є й такі конституції, які не містять спеціальних норм про громадянство.
Оскільки в міжнародно-правовому аспекті не завжди є узгодження у регламентації питань громадянства, іноді виникають такі явища, як подвійне громадянство та відсутність громадянства. На сучасному етапі розвитку суспільних та міжнародних відносин ці явища сприймаються негативно, але є певні сподівання, що зняття напруженості в світі, врегулювання політичних конфліктів між державами призведуть до пом¢якшення цього ставлення та ситуації в цілому, адже, провідні держави світу вже спрямовані на глобалізацію.
ЛІТЕРАТУРА
1. Шаповал В.М. Державне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: Вища школа, 1997 р.
2. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: ТЕИС, 1996 г.
3. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. – К: АТІКА, 2000 р.
4. Страшун Б. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М., 2000 г.
5. Арановский К. Государственное право зарубежных стран. – М.: 2000 г.
Завантажити реферат