Інша особливість виховання – це наявність у батьків ряду надто цінних ідей, що відбивають їх тривожно-недовірливі і паранояльні риси характеру. Тут і зверхцінний страх позбавитися впливу на дитину і паранойяльна переконаність у тім, що її потрібно у будь-що оберігати від усіх небезпек і труднощів життя, що на неї погано впливають інший з батьків й однолітки, що дитина не хоче йти їм назустріч (у той час як він фактично не може), що в неї немає сили волі, самостійності, що нею потрібно в усьому керувати, підкоривши її цілком собі і т. д.
Ще одна особливість – це мимовільне вселяння дітям почуття особистісної недостатності особливою манерою ставлення до них: «ти ніколи і нічого не робиш так, як потрібно», «у тебе одні крайності, ти не можеш обійтися без фокусів», «дивися, не зроби .», «якщо ти .» і т.д. Подібні висловлення викликають протилежний ефект, приковуючи увагу дитини і створюючи в неї нав'язливе бажання реалізувати заборону.
Тривожно-недовірливому настрою дітей часто сприяють необережні висловлення дорослих членів родини начебто: «лямблії вигнали, а вони уже встигли зробити ходи». «Зараження» емоціями страху і тривоги в домашніх умовах, що постійно відбувається, підтверджується посиленням занепокоєння в дітей після перерви в лікуванні, коли вони знову бояться заходити в кабінет лікаря, лякаються всього нового і несподіваного, у тому числі їм уже знайомих масок і ляльок, що зображують звірів.
Більшість батьків відчувають почуття провини і занепокоєння з приводу стану дитини. Але подібне усвідомлення приходить уже після появи в неї серйозних розладів, що нагадують батькам про їхні власні проблеми. Тоді невроз дитини виступає як своєрідний засіб більш адекватної «соціалізації» батьків, змушуючи їх критичніше відноситися до своїх дій і вчинків і сприяючи усвідомленню деяких недоліків їхнього характеру. Але це ще не означає, що батьки здатні перебудувати своє неадекватне відношення до дітей, тому що несприятливо складаються життєві обставини, на які вони часто посилаються, являють собою уже наслідок їхніх особистісних проблем і невротичної структури характеру. Звертає на себе увага більш повільний, чим звичайно, процес становлення їхніх подружніх і батьківських відносин. Тут позначаються травмуючий досвід відносин у прабатьківській родині, невротична структура характеру майбутніх батьків, наявність великого числа попередніх особистісних проблем.
Таким чином, батьки «переборюють» свою особистісну кризу, власне кажучи, ціною розвитку неврозу в дитини, який можна розцінити як клінічне відображення неадекватних способів вирішення батьками своїх особистих проблем. Мимоволі використовуючи дитину в якості «козла відпущення», зганяючи на ньому свою нервову напругу, свої взаємні образи і невдоволення, деякі батьки, особливо чоловіки, вірять, що це робиться для його ж блага, щоб він пройшов «сувору школу життя». Але, як уже відзначалося раніше, діти, що занедужують неврозом, не витримують надмірно різкого й інтенсивного тиску. Образно говорячи, вони «не гнуться, а ламаються» і, крім того, їм, як і батькам, потрібно трохи більше часу, щоб «дозріти» емоційно і сформуватися як особистість.
Розглянуті негативні фактори виховання в цілому виглядають у такий спосіб:
1) нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дітей;
2) неприйняття їхньої індивідуальності;
3) невідповідність вимог і чекань батьків можливостям і потребам дітей;
4) негнучкість у відносинах з дітьми;
5) нерівномірність виховання в різні роки життя дітей (ефекти батьківської депривації в перші роки і гіперопіка і надмірний контроль у наступному);
6) непослідовність у спілкуванні з дітьми;
7) непогодженість виховання між батьками.
Інші патогенні фактори виховання можуть бути згруповані так:
1) ефективність і нерівність у відносинах з дітьми;
2) тривожність;
3) феномен «прив'язування» – створення емоційної залежності дітей від батьків;
4) феномен «заміни» індивідуальності дитини характерологічно і невротично зміненим образом «я» батьків;
5) реактивно-захисний, невротично мотивований характер взаємодії з дітьми;
6) зайва принциповість у відносинах з дітьми, недовіра до їхнього досвіду, нав'язування думок і приниження почуття власної гідності;
7) індукуючий вплив на дітей патології батьків за допомогою механізмів уселяння, «зараження», ідентифікації і прихильності.
2.5. Патогенез неврозів у дітей
Вивчаючи родину як патогенетично зумовлюючий фактор, ми розглянули деякі сторони патогенезу неврозів у дітей у системі взаємозалежних клініко-психологічних проблем трьох поколінь, а також своєрідність раннього розвитку дітей, що занедужують неврозами, причини зниження біотонусу їхнього організму, зародження занепокоєння і зміни реактивності. Як уже відзначалося, головний психогенний фактор невротизації зв'язаний з порушеними сімейними відносинами і несприятливим впливом з боку батьків. Обмеження життєво важливих для дітей потреб розвитку, у тому числі потреби бути самим собою, потреби самовираження, а також потреб підтримки, любові і визнання приводить до виникнення внутрішнього конфлікту як головного джерела хронічної емоційної напруги. Психічна травматизація в родині збільшується гострими психічними травмами, викликаними переляком, конфліктними ексцесами, образами, незаслуженими покараннями, хворобою, розлученням батьків і т.д. Тоді загострюється і без того підвищена емоційна чутливість, підсилюється внутрішнє занепокоєння, ще більше знижується психічна реактивність. Даною несприятливою динамікою, а саме, психічною сенсибілізацією у відношенні будь-якої погрози, яка йде ззовні, порозумівається нестерпність зовнішніх негативних впливів, коли, наприклад, переляк, що проходить в інших випадках через якийсь час, у цих дітей займає ключове місце в переживаннях. Психічною сенсибілізацією пояснюються незрозумілі для навколишніх, парадоксально гострі афективні реакції на незначні по силі подразники: зауваження, зроблені спокійним тоном, одержання не тієї оцінки, що очікувалася, чи відсутність похвали. У своїй відповіді дитина виражає значимі для неї переживання, які потрібно зрозуміти і зробити з цього відповідні висновки. Однак подібний психологічний код поведінки дітей звичайно недоступний батькам. Характерологічно, невротично і конфліктно обумовлене нерозуміння батьками переживань дітей, особливостей формування їхньої особистості, неприйняття їхньої індивідуальності приводить до відсутності довірчих відносин між ними, зосередженню дітей на своїх проблемах, почуттю відособленості. Психогенно зумовлене підвищення уваги до себе в цій ситуації є психологічним механізмом захисту "я", який виявляється егоцентризмом та впертістю.
У підсумку загальний патогенез неврозів можна представити в такий спосіб:
1) зниження біотонусу і зміна реактивності в результаті дії захисних сил організму, що послабляють, анте- , пери- і постнатальних факторів;
2) своєрідність преморбідного розвитку у виді головним чином сензитивності і латентності, що подовжують процес соціалізації і підсилюють сприйнятливість до дії стресових факторів. Наявність важкосумісних сполучень деяких рис темпераменту і характеру, що порушують баланс взаємодії внутрішніх сил розвитку;
Завантажити реферат