1.2. Погляди на класифікацію неврозів
Різноманіття класифікаційних розподілів неврозів, пропонованих різними авторами, відбиває насамперед відсутність єдиного погляду на їхню етіологію і патогенез. У зв'язку з цим дотепер не припиняються спроби систематизації неврозів з використанням різних критеріїв.
Найбільш розповсюдженим у вітчизняній літературі є груповання неврозів переважно по клінічних проявах: неврастенія, істерія (істеричний невроз), невроз нав'язливих станів і ін. (табл. 1 [11]). Неврози поділяються на загальні і системні в залежності від характеру клінічного їхнього плину – на невротичні реакції, невротичні стани (неврози) і невротичні розвитку.
Намагалися групувати неврози і по етіологічних ознаках: неврози провини, фрустрації, агресії й ін.; інформаційні неврози (від недоліку інформації і від надлишку її); неврози ситуаційні і реактивні; з урахуванням генетичного критерію – конституціональні і реактивні (придбані); за принципом убування ролі фактора середовища і зростання ролі особливостей особистості.
Неврози виділяли по ознаці професії – неврози керівних кадрів, неврози акторів і ін.; по конституції – атлетичні неврози і навіть по визначених подіях у житті суспільства і місцеві виникнення неврозів – військові, окопні і т.д.
Таке різноманіття класифікацій стає зрозумілим, якщо врахувати, по-перше, наявність широкого спектра перехідних і змішаних картин (що саме і типово для сучасної клініки неврозів) з неминучим кодуванням їх по переважних клінічних проявах і, по-друге, те, що неврози являють собою захворювання, у механізмах розвитку яких найтіснішим образом переплітаються біологічні, психологічні і соціальні фактори, сам поділ яких на етіологічні і патогенетичні в звичайному їхньому розумінні при неврозах особливо важко.
Більшість вітчизняних авторів виділяють три класичні форми неврозів: неврастенію, істерію та невроз нав’язливих станів. [11] Сучасна класифікація неврозів здебільшого враховує, крім клінічних форм неврозів, також динаміку їх плину та в цілому те підґрунтя, на якому виник невроз.
ЧАСТИНА ІІ: ПОГЛЯД НА СІМ’Ю, ЯК ФАКТОР, ЩО СПРИЯЄ ВИНИКНЕННЮ НЕВРОЗІВ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ
2.1 Дослідження сім’ї дітей з неврозами
При вивченні родини дітей з неврозами застосовується клініко-анамнестичний метод, доповнений психологічним і соціально-психологічним методами. Поділ їх умовний, тому що разом вони складають клініко-психологічний метод вивчення неврозів.
При звертанні батьків хворої дитини до психотерапевта мова звичайно йде про терапевтично резистентні випадки з багаторічним плином неврозу. Це викликано не тільки відсутністю ефекту лікарської терапії і недостатньо інтенсивної та спрямованою психотерапевтичною допомогою у відношенні хворого, але і наявністю неврозу в одного чи декількох дорослих членів родини, що сприяє захворюванню дитини і є перешкодою для його видужання. При патологічному функціонуванні родини, одним з виражень якого є невроз дитини, не завжди легко виявити первинне джерело невротичного захворювання, тому що один з батьків може бути відсутнім на прийомі, а показання іншого не завжди об'єктивні. Тому запрошують на прийом обох батьків. Цим підкреслюється зацікавленість лікаря в контакті з усією родиною, а не з окремими її «кращими» чи «гіршими» представниками. Відсутність одного з батьків може вказати на проблемний характер сімейних відносин, коли один з них ігнорує необхідність лікування дитини, не додає цьому належного значення чи вважає інших членів родини відповідальними за положення, що створилося. Жалкуючи з приводу відсутності батька чи матері, при наступних візитах ми надаємо їм можливість по черзі приходити з дитиною на прийом. Схожа установка створює додатковий стимул для відвідування лікаря тим з батьків, який в перший раз був відсутнім. Прийом проходить у кабінеті, де знаходяться іграшки і малюнки дітей, у невимушеній обстановці, створюваної прийомом без халата, відсутністю медичної сестри і сторонніх облич, бесідою в кріслах навколо столика.
Спочатку для бесіди запрошується мати, а батько залишається з дитиною в холі, де маються іграшки і дитячі книжки. Саме чекання прийому виступає як природний експеримент, коли виявляється невміння батьків зайняти дитини, налагодити з ним взаємини, ефективність і непослідовність у ставленні. У процесі нетривалої бесіди з матір'ю вдається скласти уявлення про основні проблеми, пов’язані зі здоров'ям дитини і відносинами в родині. Після її виходу в кабінет запрошується батько, що також викладає свою думку про питання, які турбують його й інших членів родини. Бесіда з батьком менш тривала, тому що немає питань, що стосуються раннього анамнезу.
Почергове вислуховування скарг обох батьків, як і роздільне одержання від них анамнестичних зведень, має ряд переваг. Кожний з батьків поза залежністю від відносин у родині може висловити думку про сформовану ситуацію і розкрити деякі зі своїх особистих проблем. Таким чином, удається скласти більш повне представлення про відносини в родині і про індивідуальне розуміння її проблем. Можливість вільно поділитися деякими з наболілих питань у впевненості, що співрозмовник зрозуміє і надасть допомогу, має виняткове значення в плані створення в батьків психотерапевтично орієнтованої мотивації, щирості і довіри в процесі наступних діагностичних і психотерапевтичних зустрічей.
Після бесіди з батьком проводиться прийом хворого. Якщо дитина виявляє страх і занепокоєння без матері, то бесіда заміняється ігровим контактом у її присутності. Потім хворий залишається в холі в супроводі медичної сестри чи один, якщо дозволяє його вік. У кабінет запрошуються і мати, і батько, і лікар висловлює свою думку про стан дитини. Ціль спільної бесіди складається в підкресленні актуальності ставлення батьків і можливості надання допомоги дитині за умови співробітництва з лікарем. У бесіді відзначається без деталізації взаємозв'язок стану дитини з загальною емоційною атмосферою родини і позитивні сторони його особистості. Не дається обіцянок швидкого лікування, скоріше навпаки, увага батьків зосереджується на серйозності проблеми і на необхідності їх активної й особистої участі в процесі психотерапії. Така постановка питання істотна, тому що нерідко той чи інший член родини, звичайно батько, недооцінює серйозність сформованої ситуації і сприймає симптоми неврозу в дитини як такі, що не заслуговують уваги чи є проявом баловства і відсутності дисципліни. Разом з тим важливо заспокоїти батьків, що нерідко почувають себе в безвихідному положенні, і вселити в них віру в можливість поступового сприятливого вирішення критичної ситуації в процесі спільного з лікарем пошуку найбільш адекватних шляхів психологічного контакту з дитиною, зміцнення його нервової системи і розкриття творчого потенціалу росту.
У наступному батьки приводять дитину на прийом по черзі. Поки лікар займається з ним, батько заповнює аркуші особистісних опитувальників. Серед них адаптовані в інституті ім. В. М. Бехтєрєва опитувальник Айзенка, ММРІ, методика «незакінчені речення», фрустраційна методика Розенцвейга; опитувальник Кеттэла, форма С, а також ряд інших методик – опитувальник Кеттэла, форма А; опитувальник Лірі; колірна методика Люшера; опитувальник РАRІ і ін. Після рівнобіжного обстеження дитини і батьків за допомогою опитувальників останні по черзі запрошуються на прийом для збору діагностичної інформації у виді клінічної бесіди чи стандартизованого інтерв'ю. Під час роздільних обстежень зачіпаються при необхідності питання надання психотерапевтичної допомоги тому чи іншому з батьків. Одночасне обстеження дітей і батьків створює кращі умови для розуміння останніми взаємозалежного характеру проблем у родині, а також надає кількаразову можливість для обговорення питань, що цікавлять, та надання індивідуальної психотерапевтичної допомоги.
Завантажити реферат