Другий випадок конфлікту передбачає вибір між двома в рівній мірі непривабливими можливостями. Як і в першому типі конфлікту, вибір із “двох зол меншого” тяжкий рівною інтенсивністю мотивів уникнення. Погане сімейне життя заставляє чоловіка вирішувати – чи підтримувати сімейні відносини, що не склалися, чи розлучитися з дитиною, постійне спілкування з якою буде не можливе у випадку розлучення із дружиною.
Нарешті, третій тип конфлікту, по Левіну – це коли одна і та ж ціль, можливість чи вибір у рівній мірі приваблива й неприваблива, має “і плюси, і мінуси”. Внутрішня боротьба у цьому випадку пов’язана з вирішенням “за і проти”: чи погоджуватися на більш перспективну, але не цікаву роботу. Ті ситуації можуть перетворюватися і в дуже не простий життєво необхідний вибір. Наприклад, продовжувати існувати у світі наявного нудного існування, стабільної роботи, поганих сімейних відносин і при цьому жити не власним життям, чи втративши все, почати все з початку?
Типи конфліктів Левіна вважаються мотиваційними, оскільки їх змістом є боротьба мотивів.
Другий варіант внутрішніх конфліктів людини – це когнітивні конфлікти, в основі яких – зіткнення несумісних уявлень. Згідно ідеям когнітивної психології, людина прагне до узгодженості своєї внутрішньої системи уявлень, переконань, цінностей і відчуває дискомфорт у випадку протиріч, що виникають. Наприклад, дехто, із ким ви добрі друзі, вчиняє погано по відношенню до вас. Виникає протиріччя двох уявлень – “він мій друг” і “друзі так не роблять”, емоційне переживання знайоме багатьом.
Ця проблематика описується в психології теорією когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. У відповідності з нею, люди прагнуть до зменшення неприємного для них стану дискомфорту, пов’язаного з тим, що індивід одночасно має два “заняття” (поняття, думки), психологічно неузгоджених, що суперечать одне одному. Це і є когнітивний дисонанс. Фестінгер приводить приклад про людину, яка знає, що палити шкідливо, але продовжує це робити. Його два знання – “знаю, що палити шкідливо” та “знаю, що палю” – суперечать одне одному.
Чим сильніший дисонанс, тим більше людина буде намагатися послабити його або повістю усунути. Ситуацією когнітивного дисонансу може бути конфлікт, що переживає людина при прийнятті рішення, якщо вона не впевнена в ньому. Напевно, нам також відомий стан “переконування” себе у правильності прийнятого рішення, за допомогою допоміжних аргументів, доказів тощо.
Дисонанс виникає як наслідок протиріччя двох знань: “Я прийняв рішення” і “Я не впевнений, що це рішення вірне”. Таким чином, когнітивний дисонанс зачіпає і такі важливі явища, як виправдання власних дій чи аргументів вибору.
Механізм послаблення когнітивного дисонансу “працює” не тільки на послаблення чи переборення внутрішніх конфліктів, але й дозволяє нам відходити від міжособистісних відносин. Так, у прикладі про “зраду товариша”, людина може переглянути своє відношення до його вчинку, сказавши сам собі, що він був вже не таким уже й поганим, як спочатку здалося. Звичайно, в реальності ці зміни у внутрішній системі уявлень проходять тяжко, оскільки супроводжуються емоційними переживаннями, які можуть бути болісні. Та всі ці явища приймають характер конфлікту тільки в тому випадку, коли переборення дисонансу переживається як складна психологічна проблема, що зачіпає значущі для людини уявлення, переконання, цінності і тому робить її вирішення тяжким.
2.3. Рольові конфлікти
Проблеми, що суперечать одна одній, і торкаються діяльнісної сфери життя особистості, можуть переживатися як рольові конфлікти. Одним із способів опису людини як суб’єкта діяльності є використання уявлень про сукупність його ролей. Виникнення протиріч між різними рольовими позиціями особистості, її можливостями і відповідною рольовою поведінкою може привести до виникнення рольових конфліктів.
Традиційно розрізняють два основних види рольових конфліктів, що виникають на внутрішньо особистісному рівні. Це, по-перше, конфлікт “Я-роль”, протиріччя, що виникають між вимогами ролі та можливостями особистості. Людина може займати посаду, яка передбачає необхідність швидкого прийняття рішень, що не властиво їй. Також людина може або вибрати роль, чи зрадити собі, відмовившись від ролі, або ж знайти компромісний спосіб зняття чи послаблення цього протиріччя. Суб’єктивні переживання, що виникають у людини у подібній ситуації називають конфліктом “Я-роль”, чи особистісно-рольовим.
Інший варіант рольових конфліктів – це міжрольові конфлікти, коли різні рольові позиції особистості і відповідна їм рольова поведінка є несумісними, що перетворюється для людини в серйозну психологічну проблему. Наприклад, роль керівника приписує людині контроль за дотриманням дисциплінарних та інших вимог членами його групи, що легко може вступити в протиріччя, якщо відносини між ним та його співробітниками дружні. Іншим типовим і, можливо, найбільш поширеним міжрольовим конфліктом є протиріччя між професійною та сімейними ролями.
Типовими факторами, що визначають інтенсивність рольового конфлікту, вважається міра сумісності – несумісності різних рольових очікувань (поведінки, що вимагає роль); жорсткість, із якою ці вимоги ставляться; особистісні вимоги самого індивіда, його відношення, установки, направленість до рольових очікувань тощо.
2. 5 К. Хорні про внутрішньо особистісний конфлікт
К. Хорні так розкриває внутрішні конфлікти людини. Вона говорить про те, що дуже часто в житті наші інтереси, переконання стикаються з інтересами й переконаннями людей, що нас оточують. А оскільки такі сутички між нами й оточуючими носять повсякденний характер, то внутрішні конфлікти складають невід’ємну частину людського життя.
Людина має виключне право вибирати, але іноді це право стає тяжкою ношею. Ми можемо вибирати між протилежними бажаннями. Наприклад, ми можемо хотіти залишитися одні чи побути з товаришами; можемо хотіти вивчати медицину, а також музику. Також можливий конфлікт між бажаннями й обов’язками: ми можемо хотіти побути з дорогою нам людиною в той час, коли хто–небудь знаходиться в біді, потребує нашої допомоги. Нарешті, можливий конфлікт між двома множинами цінностей. Наприклад, коли ми переконані, що необхідно погодитися на ризиковану роботу у військовий час, і також переконані, що зобов’язані захистити свою родину.
Вид, сфера дії й інтенсивність таких конфліктів визначаються в більшій мірі тією цивілізацією, в якій ми живемо. Якщо цивілізація стабільна і традиції стійкі, то різноманітність досяжним нам виборів обмежена і діапазон можливих конфліктів між індивідами вузький. Однак дивує те, що значна частина людей не усвідомлює конфлікту, і тому не бере участі в їх вирішенні. Дуже часто люди пасивні і підкоряються волі випадку. Вони не знають де знаходяться; вони вступають у компроміси, не усвідомлюючи цього; вони є учасниками конфлікту, не підозрюючи про це.
Оскільки конфлікти часто стосуються переконань, віри чи моральних цінностей, їх визнання передбачає, що ми розвиваємо свою особистісну систему цінностей. Просто запозичені переконання, що не є частиною нашого “Я”, не мають достатньої сили, щоб визвати конфлікт чи слугувати провідним критерієм при прийнятті рішень. Такі переконання, якщо на них здійснюється дія, дія легко замінюється іншою. Якщо ми просто запозичуємо цінності, що є в нашому оточенні, то конфлікти дуже важливі для нас не виникають. Навіть якщо ми визнаємо існування конфлікту як такого, ми повинні бути готовими відмовитися від одного з переконань, що вступає в протиріччя. Але здатність до усвідомленої відмови буває дуже рідко, тому що наші почуття і переконання пов’язані один з одним, а також можливо тому, що в процесі їх аналізу більшість людей не відчувають себе захищеними й щасливими настільки ,щоб від чогось відмовитися. Нарешті, прийняття рішення передбачає готовність і здатність нести за нього відповідальність. Останнє включає ризик прийняття хибного рішення й готовність розділити його наслідки без звинувачення інших. Воно передбачає наявність переконань – “це мій вибір, мій вчинок” і потребує великої внутрішньої сили й незалежності.
Завантажити реферат