Усвідомлена участь у конфлікті, хоча це і може приносити страждання, може бути безцінною гідністю. Чим більше ми беремо участь у вирішенні своїх внутрішніх конфліктів, тим більшу внутрішню свободу й силу ми набуваємо. Тільки тоді, коли ми готові витримати цей головний удар, ми можемо наблизитися до ідеального стану – бути “капітаном свого корабля”.
Хорні вважає, що нормальний конфлікт стосується фактичного вибору між двома можливостями, обидві з яких його суб’єкт знаходить однаково бажаними, чи між переконаннями, кожне з яких він однаково цінує. Тому людина може прийняти рішення, яке вона зможе виконати навіть якщо воно здається їй важким і потребує зречення якогось роду.
На мою думку, підхід К. Хорні до визначення внутрішньо-особистісного конфлікту схожий на підхід Левіна, коли він розглядав внутрішньо-особистісні мотиваційні конфлікти. У двох цих теоріях конфлікт виникає через потребу вибирати між двома чи більше можливостями, цінностями, переконаннями, але цей вибір людині зробити тяжко.
Перейдемо до розгляду міжособистісних конфліктів.
III. Міжособистісні конфлікти
3.1. Позиція К.Левіна: задоволення потреб
Міжособистісні конфлікти – це ситуації протиріч, сутичок між людьми. Міжособистісний конфлікт може бути визначений як ситуація протистояння учасників, що сприймають та переживають значущу психологічну проблему, яка потребує свого вирішення і викликає активність сторін, направлена на переборення протиріч, що виникли, і вирішення конфліктної ситуації в інтересах обох чи однієї зі сторін.
Перші теоретичні й експериментальні дослідження були виконані Левіном. До міжособистісних конфліктів в описах Левіна відноситься випадок, який він розкриває як “конфлікт між особистими й примусовими силами”, тобто протиріччя між особистісними потребами людини і зовнішньою об’єктивною примусовою силою. Зокрема, Левін аналізує положення дитини, що опинилася в такій ситуації. Він пише: “Сила, що спонукає дитину С зі сторони людини Р, може бути представлена як результат поля домінування тієї людини над дитиною, яка означає не що інше, як те, що Р може створювати спонукаючі чи обмежуючі сили”.
Сімейний конфлікт став наступною темою в роботах Левіна. Цей конфлікт, на думку автора, дуже важко вирішується, так як його спецефічні властивості роблять забезпечення адекватного приватного простору досить складною задачею. Перед усім, природа потреб, що задовольняються в сім’ї, дуже різноманітна. Подружжя мають по відношенню один до одного цілі комплекс очікувань, пов’язаних із їх ролями. Конфлікти іноді виникають, якщо зачіпають найбільш значущі потреби людини. Створення сім’ї пов’язане з вітальними потребами й незадоволення цих потреб створює напруження. Умови задоволення індивідуальних потреб у сім’ї є достатній простір вільного руху. Левін приводить приклад опису життєвого простору чоловіка (простору професійного й соціального життя, дому, дітей тощо), показуючи, що фактично вільним для нього залишаються зони “життя в офісі” і “гру в гольф”.
3.2. М. Дойч: залежність від конфлікту
В рамках ситуаційного підходу міжособистісні конфлікти розглядаються в контексті загальної системи взаємодії. Поняття міжособистісних відношень описує широкий діапазон форм людської взаємодії, що відрізняються змістом, направленістю, інтенсивністю, глибиною контактів тощо. Дойч пропонує розрізняти такі фундаментальні виміри міжособистісних відносин:
1. Кооперація – конкуренція. Такі відношення, як “близькі друзі”, чи “колеги”, відносяться до кооперативного полюса вимірювання, такі як “політичні опоненти”, “особисті вороги” – до конкурентного.
2. Розподіл – влади. Також позначається як “домінантність - підпорядкованість”. “Бізнес - колеги” та “близькі друзі” знаходяться на одному полюсі, “батько - дитина ”, “учитель - учень” на підпорядкованому.
3. Орієнтація на задачу – соціально-емоційна орієнтація. “Близькі друзі” – соціально орієнтовані, “бізнес – конкуренти” – орієнтовані на задачу.
4. Формальний – неформальний характер відносин. Дойч відмічає, що в неформальних відносинах визначення дії, часу і переміщення залишається за їх учасниками, тоді як у формально регулюючих відносинах взаємодія учасників детермінується головним чином соціальними нормами і правилами. Відносини в середині організацій мають тенденцію бути більш формальними, а в клубі відпочинку неформальними, відносини між рівними частіше мають неформальний характер, чим відносини між нерівними.
5. Інтенсивність і значимість. Цей параметр відображає глибинний чи поверхневий характер відносин і пов’язаний із ступенем взаємозв’язку їх учасників. Відносини в парах “продавець – клієнт” мають поверхневий характер, а в парах “дитина - батько” інтенсивний.
Відповідно цим вимірам Дойч виділяє 16 типів соціальних відносин. Серед них вісім типів характеризують конкурентну взаємодію, в рамках якої можуть складатися дуже різноманітні відносини. Це особисті вороги і подружні пари, що розлучаються, противник у грі і суперники в бізнесі, хуліган та його жертва. Їх взаємодія може приймати найрізноманітніші форми.
3.3. Основні стилі поведінки при вирішенні конфлікту
Загальновідомо, що при конфліктних ситуаціях учинки людей можуть набувати різних форм. Відомі спеціалісти в галузі психології К. Томас та Р. Кілмен виділяють п’ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, що спираються на власний стиль, стиль інших учасників конфлікту, а також на стиль самого конфлікту.
Стиль поведінки у кожному конкретному випадку конфліктної ситуації визначається ступенем прагнення задовольнити власні інтереси
(діючи активно чи пасивно) та інтереси протилежної сторони учасників конфлікту (діючи спільно або індивідуально).
Якщо реакція людини пасивна, то вона прагнутиме вийти з конфлікту, якщо реакція активна, то вона – розв’язуватиме конфлікт. Прагнення до спільних дій викликає спробу розв’язати конфліктну ситуацію разом з іншими її учасниками. Прагнення до індивідуальних дій спричиняє пошук шляху вирішення проблеми або ухилення від її вирішення. Виділяють п’ять стилів поведінки при вирішенні конфліктів, що включають спільні та індивідуальні дії, а також пасивну та активну поведінку.
Той , хто використовує стиль конкуренції, завжди активний і прагне розв’язувати конфлікти власними способами. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав’язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу. Та проте це дуже неефективний метод розв’язання особистих конфліктів. Стиль конкуренції викликає у інших почуття відчуження. Використання цього стилю має сенс, якщо результат для людини дуже важливий, якщо рішення треба прийняти терміново і для цього є достатньо влади, якщо не має іншого шляху і втрачати не має чого, якщо це рішення приведе до виходу з кризи . Цей стиль може привести до визнання, якщо буде досягнуто позитивного результату.
Завантажити реферат