Великою популярністю користувалась у свій час теорія німецького дослідника Грооса, викладена ним наприкінці 19 ст. у книгах “Ігри тварин” та “Ігри дітей”. Він вважав гру підготовкою до майбутнього життя, вірніше, підготовкою інстинктів з метою надання їм найбільшої пристосованості до наступного функціонування. Посилаючись на те, що чим вище стоїть тварина на еволюційному щаблі, тим тривалішим є її дитинство і значимішою роль гри; Гроос наділяв останню здатнітю удосконалювати життєві механізми тварини і дитини. Думка Грооса про вплив гри на майбутній розвитокдитини має сенс.
Але відсутність принципової різниці у поясненні гри тварин і людини ставить Грооса на антиісторичні позиції.
Послідовники Грооса вносили різні уточнення і доповнення в його теорію, але не змінювали головного - підходу до гри як до біологічно обумовленого процесу. Досить відома винайдена Гроосом формула: людина або тварина граються не тому, що вони молоді – сама молодість дана їм для того, щоб гратись, тобто вправлятись для майбутнього самостійного життя.
Дальші спроби дошукатись до суті гри мали наступні значення: наприклад погляд на гру як на діяльність породжувану прагненням одержати насолоду ( теорія функціонального задоволення К. Бюлера ), або як таку, що дає змогу реалізувати витіснені з життя бажання (З. Фрейд), чи навіть втекти від життя ( Адлер).
Голландський вчений Бойтендайк вказував: дитина грається тому, що наділена особливою динамікою і особливим ставленням до дійсності. Але він теж не зміг позбутися впливу натуралістичних концепцій у підхлді до гри як форми вияву потягів. Після 1933 року, протягом наступного тридцятиріччя
Інтерес до теоретичного розв”язання проблеми гри в зарубіжних дослідженнях взагалі знизився. Навіть висловлювалися сумніви щодо можливості створення теорії гри.
У вітчизняній літературі проблеми гри торкаються в своїх працях К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко,Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші.
За К. Д. Ушинським, гра для дитини це дійсність, в якій вона живе і сліди цього життя глибоко западають в її память.
Але все ж таки з”ясувати, як виникла гра, можна лише простеживши становище дитини в процесі історичного розвитку суспільства.
Є чимало матеріалів мандрівників, географів та етнографів, вітчизняних і зарубіжних досліджень, в яких відтворюється життя людини в період первісного суспільства і його дальшого історичного розвитку. В них містяться і певні відомості про становище дитни. До цих матеріалів і звернувся Д. Б. Емконін.
На найбільш ранніх ступенях розвитку суспільства, коли люди харчувалися плодами та корінням, дsти дуже рано втягувалися в життя дорослих. Ускладнення знарядь праці, перехід до землеробства ривели до статево-вікового розподілу праці, забеспечили дітям рівноправне становище з дорослими.
Діти вправлялися в оперувані знаряддями праці і це вже можна назвати іграми-вправами. Але й тут ще не було рольових ігор.
З розвитком людського суспільства відбувається і дальший розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а з ними й розподіл праці. Коло доступних дітям сфер виробництва звужується, окремі види праці вони можуть лише спостерігати. Змінюються й предмети, якими діти оперують: якщо із зменшеного луку можна пускати маленькі стріли, а маленьким ножем можна різати, то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки зображенням справжньої. Так з”являються іграшки і рольова гра, завдяки яким діти вгамовують своє прагнення до спільного з дорослими життя. А ті надто зайняті своїми справами, і дітям не лишається нічого іншого, як створити собі ігрове життя, в якому відтворюються в загальних рисах трудова діяльність і соціальні відносини між дорослими.
Таким чином, гра є історичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспільства і пов”язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Отже, гра соціальна за своєю природою, походженням та змістом.
У літературі 60-70-х років гра розглядається як особлива форма життя дитини в суспільстві, до того ж справжнього життя, дуже важливого для неї. Гра являє таку діяльність, у якій діти виконують ролі дорослих і в ігрових умовах відтворюють їх життя, працю та стосунки між ними. Завдяки грі дошкільник задовольняє свою потребу у спілкуванні з дорослими, у спільному з ними житті.
1.2. Структура та класифікація ігор.
Мета, способи, місце проведення ігор дуже різноманітні, вони різняться між собою за змістом та методикою проведення.
Важливим моментом роботи з іграми є обізнаність із їх структурою. Кожна гра переслідує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників; правила (або хід) гри.
Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало , але практичний характер мають дві: за мотиваційними і за змістово-процесуальними критеріями.
Перша з них акцентує увагу на об”єктах впливу гри і поділяє їх на:
- психо-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;
- рухові – здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;
- соціальні – сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконанню необхідних правил, вироблення моральних рис;
- розважальні – сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.
Друга класифікація базується на змісті і способах здійснення ігор і включає такі їх види:
- рухливі;
- малорухливі;
- інтелектуальні;
- музичні;
- сюжетно-рольові;
- забави, атракціони;
- конкурси тощо.
Обидві класифікації ігор співвідносяться між собою і назви груп, до яких одночасно мають приналежність ігри, допомагають в розуміннімотиваційного, змістового і процесуального аспектів гри.
Наприклад, реалізація функцій соціальних ігор, може здійснюватись через рухливі, музичні, сюжетно-рольові, конкурсні ігри.
Але зупинимося спочатку на розважальних іграх, які повинні в першу чергу продукувати хороший, радісний настрій, емоційне розвантаження і насолоду. До таких ігор відносять рухливі ігри – естафети, музичні, зокрема хороводи, кричалки, ритмівки, ігри-жарти, фокуси, забави, атракціони, конкурси.
Розважальності цим іграм надають емоційна підготовка безпосередніх учасників і глядачів, необхідність імпровізації, весела ритмічна музика, хаотичні і помилкові рухи учасників конкурсів, неочікуваність пропозицій ведучого, його гумор та вдалі коментарі.
Особливо цікавими в цьому плані є конкурси, які можуть бути індивідуальними і груповими. Наявність команд надає конкурсам більшої загальності, а взаємодія учасників у невеликому колективі створює додаткові розважальні моменти.
Цікавим видом конкурсів є творчі конкурси. Вони відрізняються від попередніх тим, що вимагають від учасників продемонструвати наявні в них фантазію, уяву, ерудицію, інтелект. Творчі конкурси побудовані на ефекті поєднання реально існуючих речей, явищ, понять з вигаданими обставинами, здавалось би, несумісними пропозиціями. Наприклад, створити гімн любителів запізнюватись на перші уроки. Під час роботи в ДОТП “РУБІН” довелося спостерігати за тим , як діти виконували завдання типу:скласти оду бантикам, переробити дитячу казку “Коза-дереза” на бойовик, поставити кліп на певну естрадну чи народну пісню.Таким видам конкурсів краще надавати колективного характеру, оскільки творча фантазія успішно проявляється в мислительній співдружності. Дані конккурси стимулюють творчість і винахідливість дітей, позбавляють їх можливості копіювати колись бачене.
Завантажити реферат