Зороастризм - релігія стародавнього Ірану

План

I. Вступ

II. Основна частина:

1. Історичні умови виникнення

2. Авеста — священна книга зороастризму

3. Філософська концепція зороастризму

4. Етичні принципи зороастризму

5. Зороастрійський культ

III. Висновок

IV. Список використаної літератури

Вступ

Чи замислювались ви колись, що таке вогонь? Така знайома в житті річ: нічого немає простіше, ніж чиркнути сірником — ось він, вогонь! Але це занадто просто. Ось, що кажуть про нього фізики: це згусток низькотемпературної плазми, точніше — частка матерії, що складається з повністю іонізованих високою температурою молекул повітря. А це занадто складно для розуміння. А ось вогонь ще в одній іпостасі — нищівна сила, що руйнує і природу, і людські домівки, не зупиняється ні перед чим.

Так можна описати вогонь сьогодні, в еру загальної освіти і технології. А що ж було раніш, коли первісне суспільство тільки-но навчилося підкоряти цю чарівну силу?! Тоді виникає багато вірувань, пов’язаних з вогнем. Одне з них — вогнепоклонство, напряму пов’язане з такою релігією як зороастризм. Більшість підручників тлумачить вогнепоклонство в культі зороастризму лише як дань верховному божеству Ахурамазді[1]. Але це не зовсім так , справжній зв’язок вогню з філософією зороастризму набагато глибший. Вогонь дійсно відіграє велику роль в культі зороастризму, але це не звичайний вогонь . Це — одушевлений вогонь!

Зрозуміти таке визначення допомагає гілозоїзм — філософське вчення про загальну “одушевленість” матерії. Страсний проповідник гілозоїзму — Джордано Бруно (1548 – 1600, спалений, до речі, на багатті інквізиції) — сформулював загальні його принципи в творі “Про причину, Початок та Єдине”, де провів гіпотезу про “світову душу” та єдиний початок усього. В кінці трактату Бруно доходить висновку, що навіть дрібна купка попелу має душу. Тому достатньо навіть частки цього попелу, щоб зберегти себе первісного і відновитись. (Практика показує, що Бруно помилявся — і полум’я багаття інквізиції є тому підтвердженням.) Таке відновлення, треба відмітити, нагадує легенду про Фенікса.

Фенікс («Фойнік» — за ХІ книгою “Історії” Плінія) — це міфічне створіння, яке походить з Ефіопії. Живе Фенікс за одними даними 500, а за іншими — 1460 та 12955 років. Фенікс має вигляд орла з червоно-жовто-золотим пір’ям. Найбільш цікаво в ньому те, що, передбачаючи свій швидкий кінець, Фенікс, за Геродотом, спалює себе в гнізді, але тут же відроджується. Причому не просто відроджується, а починає нове життя — це вже чиста, молода, повна енергії істота, над істота.

Тепер звернемось до класика німецької філософії — Фрідріха Ніцше. Розповідаючи про філософію Заратустри, а фактично — зороастризму, він однією з головних ідей вважає зверхність в світі[2] надлюдини, філософського ідеалу людини (ідеалу — хоча б в уявленні Ніцше). За Ніцше, звичайна людина, щоб досягти стану надлюдини, повинна переродитися (Фенікса не нагадує?).

Основою такого переродження в ритуалі Авеста і вважає саме той одушевлений вогонь, про який йшла мова вище. Ось так і замикається на зороастризмі коло вогню, вічного життя, чистого буття, відродження і філософії надлюдини. До речі, спалюючи людей на багаттях, інквізитори за основу брали ідею очищення людини вогнем — ідеї вогнепоклонства (в широкому його розумінні, так, як це подано вище) зробили крок через століття.

А тепер можна перейти саме до викладу головних положень і принципів зороастризму.

Основна частина

1. Історичні умови виникнення зороастризму

Зороастризм, за однією з версій, виник на заході Ірану — в Мідії, поширившись звідти на схід (мідійська концепція). Але домінуючою є точка зору, за якою він виник на сході Ірану — в Бактрії, поступово освоюючи його західні терени аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Але всі дослідни­ки сходяться на тому, що в VII—VI ст. до н.е. у давньому Ірані вже існувало релігійне вчення, пов'язане з ім'ям напівміфічного мислителя Заратуштри, який одержав йо­го шляхом Одкровення.

Заратуштра (Заратустра, Зороастр). Давні іранці нази­вали свого пророка Заратуштрою. Греко-римська версія його імені — Зороастр (той, що приносить жертви зіркам). Існують різні версії щодо того, коли він жив. Найвірогід­ніше, що Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е. Міс­цем його народження вважають і Східний Іран, і Середню Азію, і Афганістан. За легендами, походив він із царсько­го роду, і тому діяння його описані в книзі царів. При­писували йому і божественне походження. Життя Заратуштри було сповнене багатьох див. Мав він надзвичайну . волю і творив дива: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

Згідно із зороастрійською історіографією, коли здо­був освіту і став дорослим, Ахурамазда закликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення: бути чистим серцем, правдивим, відмовитися від користолюбства. Заратуштра просив у Бога безсмертя, щоб передати цей за­кон і майбутнім поколінням, але йому було відмовлено в цьому. Потім, проживши ще двадцять років у пустелі, він став проповідувати це вчення. Проти нього виступи­ли маги, вимагаючи див і випробувань: його зв'язали, облили їдким зіллям, потім розтопленою міддю. Заратуштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять обхватів, а на його верхівці містився палац.

Заратуштра мав три дружини, трьох синів і три доч­ки. За іншими джерелами, він був один раз одружений і мав двох дочок.

Останні роки життя були для нього важкими, оскіль­ки доводилося протидіяти багатьом ворогам. Він подав­ся у місто Балк, де і помер, за однією версією, своєю смертю, за іншою — був убитий туранцями або загинув від блискавки.

Інші джерела свідчать, що Заратуштра походив з родини священнослужителів, з семи років вивчав давню релігійну традицію. У тридцятирічному віці одержав Од­кровення під час набирання води для виготовлення свя­щенного напою — хауми. Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого бога Благої Думки, який привів його до Ахурамазди та інших богів. Після зустрічі з Ахурамаздою він не раз відчував його єдиним, одвічним творцем добра.

Ще одна група джерел стверджує, що Заратуштра справді на батьківщині був визнаний пророком, але зму­шений був піти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоіранської невеликої держави біля озера Хамун (ни­ні — на кордоні Ірану й Афганістану).

Зороастризм ще називають маздаїзмом — від імені його головного бога Ахурамазди, релігією Авести — від назви кни­ги, а його прибічників — вогнепоклонниками — за підкрес­лене поклоніння культу вогню. Він є першою релігією Од­кровення — релігією, вчення якої одержане пророком від єдиного Бога. Наступними є іудаїзм, християнство та іслам.

Сформувався зороастризм в умовах жорсткої бороть­би племен східного Ірану за традиційну племінну демок­ратію, ставши ідейною основою народних рухів. Він був покликаний ідеологічно обґрунтувати перехід до земле­робства й осілого тваринництва завдяки політичному об'­єднанню розрізнених племен у державу, боротьбі з кочів­никами. Для цього був потрібен якщо не цілковитий мо­нотеїзм, то хоча б відчутна тенденція до нього.