Поняття і мета покарання

Слід зазначити, що позначені в карному законі мети покарання, незважаючи на розходження в змісті, є цілком взаємозалежними і взаємообумовленими. Одна мета припускає іншу мету, і досягнення кожної з них сприяє реалізації інших. Необґрунтованим був би розподіл цілей на основні і додаткові. Ціль відновлення справедливості, незважаючи на те, що вона називається в першу чергу, а вказівка на інші мети покарання випереджається словами «а також», «не може розглядатися як основну задачу покарання хоча б уже тому, що вона може бути досягнута лише за умови, що особі, що зробила злочин, призначене таке, покарання, що здатне забезпечити виконання задач виправлення засудженого і попередження здійснення нових злочинів. Інше покарання не могло б розглядатися як справедливе.»18

2.2 Проблема мети покарання за необережні злочини

Необережні злочини відбуваються в різних сферах суспільних відносин. Значна більшість з них складають злочини в області використання техніки.

У силу сказаного боротьба з необережними злочинами має важливе значення.

Деякі автори, характеризуючи особистість необережного злочинця, виходять з того, що в цієї категорії осіб більше загального з законослухняними громадянами, ніж зі злочинцями. У кримінологічній літературі необережних злочинців іноді відносять до випадкових чи ситуаційних. Однак ця точка зору розділяється не усіма.

Особи, що вчинили злочини з необережності, складають самостійну кримінологічну класифікаційну групу. «Специфіка ціннісно – нормативної орієнтації особистості необережного злочинця полягає в тому, що він, на відміну від навмисного злочинця, негативно відноситься не до визначених цінностей, а до норм обережності, що охороняє їх». Їм притамані такі специфічні криміногенні властивості, як недостатньо критична самооцінка, переоцінка своїх професійних і психофізіологічних можливостей, притуплення почуття небезпеки, самовпевненість і неуважність.

Н.А. Стручкова, одних злочинців треба лише виправляти, а інших — перевиховувати. «Шофера, у минулому гарного виробничника, засудженого за допущене по необережності порушення Правил водіння автотранспорту, немає потреби перевиховувати. Його потрібно лише виправити, тобто змусити більш вимогливо і вимогливо відноситися до свого службового обов’язку». В іншому випадку на підтвердження він посилається на такі злочини, як вчинені в стані афекту, при перевищенні меж необхідної оборони або техніки безпеки, що виразилися в порушенні правил, і настанні тяжких наслідки. Покарання в цьому випадку, з погляду автора, має на меті загального попередження.

Позиція Н.А. Стручкова, на наш погляд, непереконлива. Покарання завжди адресоване конкретній особі. Карати заради покарання безглуздо, негуманно яка задача повинна бути реалізована в результаті покарання? Автор, передбачаючи це питання, думає, що карають заради збереження їхніх трудових навичок, з метою запобігти їхної деградації. Але хіба це ціль покарання? Навряд чи можна вважати переконливим і довід про те, що в подібних ситуаціях ставиться тільки мета загальної превенції.

Як вказувалося вище, мета покарання в кримінальному праві єдині. Кримінальна політика щодо необережної злочинності вирішує ті ж задачі спеціальної і загальної превенції злочинів. Однаковий і механізм досягнення мети: виховання, залякування, обмеження можливостей здійснення злочинів (законодавство не передбачає сурових видів покарання за необережні злочини). Проблема тут скоріше не з метою покарання, а в способах їхнього досягнення. Інакше кажучи, якими засобами і з якою інтенсивністю в кожнім конкретному випадку можуть бути вирішені задачі покарання.

Соціально – політичну сутність необережної провини складає зневажливе чи недостатньо уважне ставлення до основних соціальних цінностей, що проявилося в конкретному злочинному діянні. Правовий зміст необережності укладається в тім, що особа або передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховує на їхнє запобігання (відвернення), або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинно була і могла їх передбачати (ст.25 КК). Отже, поводження необережних злочинців, як і навмисних, хибно, обумовлено небажанням об’єктивно оцінити свої можливості, або проаналізувати ситуацію.

До осіб, що вчинили необережні злочини (особливо зв’язані з аваріями при використанні техніки), додатково можна виділити так називані дефекти правосвідомості. Наприклад, усі транспортні злочини обумовлені або незнанням визначених норм, що регламентують безпечну роботу транспортних засобів, або небажанням їх виконувати, або невмінням ними керувати при виконанні професійних обов’язків.

Приведені дані, на наш погляд, переконують у необхідності виховання осіб, що їх вчинили, корегування їхніх ціннісних орієнтації. З врахуванням того, що деформація особистості необережного злочинця менш значна, чим інших категорій злочинців, потрібно і менший ступінь впливу на нього в процесі виконання покарання, акцент на виховний вплив важливий і з іншої причини. Як відзначає В.Е. Квашис, постійний «прес» відповідальності виробляє свого роду імунітет до погрози покарання і притупляє дія стримуючих механізмів. Благополучний результат у складних ситуаціях, викликаних порушеннями правил, безкарність безлічі порушень знижують психологічний бар’єр, що сприяє тієї легкості, з яким особа робить порушення.

Залякування, як уже вказувалося, відіграє визначену роль у попередженні злочинів. Ми схильні вважати, що стосовно до осіб, що вчинили злочин по необережності, він має менше значення, чим до осіб, винним у навмисних злочинах.

На наш погляд, праві вчені, що вважають необхідним, виходячи з загальних принципів кримінальної політики, встановити за необережні злочини специфічні види покарання, що відрізняються від покарань за навмисні злочини.

Б.А. Куринов, аналізуючи мету покарання стосовно до автотранспортних злочинів, прийшов до висновку, що переважаюче значення має загальне попередження. Доводи автора такі: задачу спеціального попередження в багатьох випадках успішно можна було б вирішити без застосування такого суворого заходу покарання, як позбавлення волі. Якби законодавець прагнув досягти лише мети спеціального попередження, він міг би обмежитися заходами покарання у виді виправних робіт, забороною займатися визначеною діяльністю, покладанням обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду і т.д. Однак при таких покараннях не може ефективно реалізуватися загальпопереджувальний вплив. Мети загальної превенції і мети спеціального попередження вимагають збереження в законі покарання у виді позбавлення волі на тривалий термін.

Позиція Б.А. Куринова, як бачимо, суперечлива. З одного боку, він доводив, що для досягнення мети спеціального попередження немає потреби в позбавленні волі, з іншого боку — затверджував, що рішення цієї задачі (при пріоритеті загальної превенції) диктує необхідність збереження зазначеного виду покарання, необґрунтовано заперечуючи загальпопереджувальну властивість покарань, не зв’язаних з позбавленням волі.