Присвоєння прав законодавчої влади або спроба підміни суду в області застосування покарання є зазіханням на правопорядок в Україні.
2. Примусовий характер покарання як державної міри. Всі учасники публічно – правової сфери зобов’язані підкорятися рішенням, що вступили в законну силу, про покарання, а держава вправі застосовувати для їхньої реалізації відповідні заходи впливу, тобто передбачені законом необхідні способи, що забезпечують підпорядкування осіб і органів такого роду рішенням, включаючи необхідні заходи фізичного впливу.
Примусовий характер покарання також означає обов’язок засудженого перетерплювати позбавлення й обмеження, зв’язані з застосуванням до нього покарання.
4. Кримінальне покарання призначається за ті діяння, що є злочинами, тобто містять всі ознаки складу злочину і застосовується до конкретної особи. Тобто винність є одним з ознак злочину, зрозуміло, що покарання застосовується до особи, визнаною винною у здійсненні злочину. Безвинне призначення покарання неможливе, і якщо суд не встановить провину конкретної особи в здійсненні конкретного злочину, то до такої особи не можуть бути застосовані заходи примусового впливу, тобто покарання. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі лише щодо самого винного. Воно не може бути направлено на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить винному особисто, тощо. Іншими словами особистий характер покарання призначається і застосовується тільки у відношенні самого злочинця і ніколи не може бути перекладене на іншу особу.
Правда, в історії радянського кримінального права легко знайти приклади трагічної зневаги цим правилом. Так, ще в першому радянському КК – КК РСФСР 1922 р. – поняття покарання було замінено поняттям «міри соціального захисту». Останні були зв’язані не з провиною за конкретне зроблене особою злочин, а з так би мовити небезпечним станом особистості, висунутим соціалістичною школою кримінального права. Відмова від поняття покарання і введення в кримінальне законодавство поняття «міри соціального захисту» привело на практиці до грубих порушень законності при здійсненні правосуддя. Так, наприклад, відповідно до Основних початків кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 року, що також передбачають «міри соціального захисту» замість покарання, застосування засилання і висилки було можливе не тільки у відношенні осіб, засуджених за здійснення конкретного злочину, але й у відношенні осіб, визнаних суспільно небезпечними «по зв’язками зі злочинним середовищем у даній місцевості», незалежно від залучення їх до кримінальної відповідальності за здійснення визначеного злочину, а також і в тому випадку, коли їхнє обвинувачення в здійсненні визначеного злочину буде судом спростовано, але саме поводження буде визнано соціально небезпечним.
5. Покарання призначається тільки за вироком суду і від імені держави. Так, відповідно до ст.62 Конституції України “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.” Згідно ж ст.124 Конституції України “Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.”
Тобто, жоден інший державний орган не може призначити особі такий примусовий захід, як покарання. Як видно, положення закону про застосування покарання за вироком суду — обов'язкова вимога закону, характерна його особливість. Причому застосування покарання завжди відбувається від імені держави, що надає покаранню публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення за амністією або за актом помилування.
Обвинувальний вирок, винесений від імені держави і визначення покарання особі, винному в здійсненні злочину, означає офіційну державну оцінку зробленого злочину і самого злочинця.
6. Покарання, на відміну від інших примусових заходів, спричиняє особливий правовий наслідок – судимість, що може бути знята чи погашена за певних умов, зазначених у кримінальному законі (ст.88 КК України).
Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість — це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов’язаний з різного роду правообмеженнями та іншими негативними наслідками протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність в разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання (наприклад, тимчасове позбавлення права займати певні посади, займатись деякими видами діяльності тощо).
Кримінально – правові наслідки судимості можуть виявлятися в якості:
обтяжуючого відповідальність обставини, що впливає на кваліфікацію злочину;
обтяжуючого відповідальність обставини при призначенні покарання;
обставини, що виключає чи обмежує звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.
7. Покарання за своїм змістом є карою. Хоча сам термін «кара» відсутній у визначенні покарання, даному в КК. Каральний характер покарання передбачається в обмеженні прав і свобод особи, визнаної винною у вчиненні злочину.
Кара є складовою ознакою будь-якого кримінального покарання. Вона визначається строками покарання, наявністю фізичних і моральних страждань та втрат, покладенням обов’язків зазнати ганьби і сорому перед суспільством і різного роду правообмеженнями. В одних покараннях вона виражена більшою мірою, наприклад, довічне ув’язнення, позбавлення волі, матеріальні або майнові втрати, в других — переважають обмеження інших прав; займатися професійною діяльністю, мати звання, нагороди тощо. В кожному покаранні, безумовно, присутні і моральні страждання — ганьба, сором перед суспільством і своїми близькими. Усі ці якості і визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований в кожному покаранні в залежності від характеру і тяжкості злочину. Каральний вплив покарання повинен відповідати тяжкості злочину. Кара має обов’язковий характер для виконання всіма громадянами, посадовими особами і органами на всій території держави.
Ступінь карательності різний у різних видах покарання. Перелік видів злочинів даний у діючому КК у порядку зростання ступеня тяжкості. Каральний потенціал покарання залежить від характеру тих прав і свобод, яких може бути позбавлений засуджений, що у свою чергу залежить від тяжкості вчиненого і від властивостей особистості винного. Злочинець може бути обмежений у матеріальних благах (наприклад, штраф), а може бути позбавлений і вищого блага – свободи (наприклад, довічне позбавлення волі). Звичайно, в останньому покаранні ступінь карательності найвищий.
Будь – яке потенційне обмеження прав і свобод особи, що відбуває покарання, чи особи, до якого застосоване покарання, повинне мати правове обґрунтування і відповідати закону. Незаконним є позбавлення засудженого передбачених законом засобів підтримки його існування, що приводить до завданню шкоди здоров’ю, поширенню епідемій, так само як і позбавлення засудженого державного захисту чи від зазіхань інших форм негативного впливу з боку третіх осіб.1
Завантажити реферат