1) призначенням винному певного покарання, засудженням від імені держави та позбавленням істотних прав, благ;
2) розривом злочинних зв’язків між співучасниками або навіть причетними до злочину особами, а також, з тими, хто мав злочинний вплив на засудженого;
3) ізоляцією винного від суспільства, призначенням покарання у вигляді позбавлення волі.
Це досягається насамперед створенням таких умов для засудженого, котрі виключають можливість здійснення їм нових злочинів у період відбування їм покарання. Наприклад, під час тюремного ув’язнення злочинець ізолюється від суспільства і практично не має можливості вчинити новий злочин. Хоча, звичайно, він може вчинити злочин у місцях відбування покарання у виді позбавлення волі, але проте його ізоляція від більшої частини суспільства позбавляє його можливості робити визначені злочини (кишенькові крадіжки, фальшивомонетничество й ін.).
Досягненню цієї мети також сприяють й положення закону, які посилюють покарання за вчинення нового злочину (визнання його обставиною, що обтяжує відповідальність; більш суворі правила і межі призначення покарання). У багатьох нормах Особливої частини КК рецидив злочину визначає кваліфікований склад і за нього передбачено більш суворе покарання. Усе це шляхом залякування стримує таку особу від вчинення нового злочину.
Мета загального плпередження (загальна, генеральна превенція) передбачає такий вплив покарання, який забезпечує запобігання вчиненню злочинів з боку інших нестійких осіб. Покарання звертає цю мету саме на осіб, схильних до вчинення злочинів. Переважна частина громадян не потребує такого впливу покарання. Вони не належать до категорії осіб, схильних до вчинення злочинів, і не вчиняють їх не під погрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, громадянських і релігійних настанов і переконань. Щодо таких громадян кримінальне покарання підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень правосвідомості. Загальна превенція покарання досягається:
1. Невідверненістю виконання покарання — «Ефективність покарання досягається його невідверненістю» (Ч. Беккарія).13 «Ничто так не стимулирует преступление, как самая малая надежда избежать наказания» (П. Пестель).14
2. Наявністю в кримінальному законодавстві певних санкцій: погроза законом покарати всякого, хто порушить його заборони, а також самим опублікуванням таких законів.
3. Судовим розглядом справи про злочин, відкрито, з викриттям всіх обставин та негативною оцінкою вчиненого з проголошенням покарання.
4. Публічністю вироку — проголошення вироку від імені держави, в присутності значної кількості людей переважно знайомих засудженому і т. ін.
5. Правовою пропагандою.
Погроза неминучості покарання є засобом залякування антисуспільних елементів, схильних до вчинення злочинів. Найчастіше саме залякування, страх перед погрожуючим покаранням стримують таких осіб від вчинення злочину. Причому переважаючий вплив тут робить неминучість покарання, а не його суворість. І хоча соціальна ефективність покарання з точки зору загальної превенції невисока, воно залишається одним із реальних, хоча і не основних засобів боротьби зі злочинністю.
Деякі автори вважають, що одні види покарання розраховані на досягнення мети загального запобігання, а інші — на досягнення мети спеціального запобігання. З цим важко погодитись, тому що розглянуті цілі покарання значною мірою є взаємопов’язаними і взаємообумовленими. Тому в багатьох випадках застосування покарання більшість із його цілей може бути досягнута одночасно. Так, засудження особи, яка вчинила розбій, до позбавлення волі на тривалий строк в тій чи іншій мірі сприяє одночасному досягненню таких цілей, як кара, виправлення засудженого, спеціальна і загальна превенція.
Водночас, будучи різними за своїм соціальним змістом, деякі цілі при застосуванні окремих видів покарань одночасно досягнуті бути не можуть. Так, довічне позбавлення волі повністю реалізує ціль кари та спеціальної превенції, але, безумовно, виключає досягнення такої цілі, як виправлення засудженого. Практично не реалізує цілі кари таке покарання, як громадська догана.
Отже, відзначаючи взаємообумовленість цілей покарання, треба бачити в окремих випадках суперечливість деяких із них і, очевидно, визначати в таких випадках їх “ієрархію”.
На відміну від мети спеціального попередження ціль загального попередження укладається в попередженні здійснення злочинів іншими особами. Карне покарання є стимулом правопослушания. Його застосування до конкретних осіб, що совершили злочин, попереджає всіх, які наслідки порушення кримінально-правової заборони, впливає на інших осіб.
Про загальне попередження як специфічній властивості покарання в юридичній літературі існують дві точки зору. Перша говорить про те, що загальне попередження кримінального закону впливає на всіх членів суспільства. Другою, яку поділяють переважно більшість юристів, атверджує, що загальпопереджувальна сила покарання торкається тільки хитливих людей.
Більш обґрунтованої і відповідний думки закону є позиція, що трактує загальне попередження більш вузько: воно звернено до хитливих членів суспільства. Тому що для гнітючого більшості громадян покарання має значення і відоме їм головним чином тому, що охороняє інтереси держави, суспільства, особистості від злочинних зазіхань.
«Існуючі в країні кримінально-правові норми виражають правосвідомість народу і тому сприймаються переважною більшістю населень як необхідні. Причому ця переважна більшість не задумується, як правило, яка міра покарання і за який злочин випливає. Для них важливий сам факт існування кримінально-правових норм і покарання. Але вони не бояться їх, а просто усвідомлять, що знаходяться під захистом закону.»15
Інша, менша частина людей, звичайно не робить злочинів внаслідок остраху покарання. У цих людей превалює мотивація страхом. Це, як правило, люди низької культури, у тому числі і правовий, котрі по ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів мають перекручені представлення про існуючі в суспільстві цінностях.
Вплив загальпопереджувальної сили покарання – спірне питання. Останнім часом багато хто взагалі заперечують наявність соціальної ефективності покарання з погляду його загальної превенции. І аргументів тому не мало: наприклад, якщо згадати скасування страти, те виходячи з презумпції, що всяке скасування суворого закону повинна спричинити збільшення злочинів, число злочинів, що волочуть вищу міру покарання повинне було збільшитися. Однак, цього, як відомо, не відбулося.
У той же час дані соціологічних досліджень, проведених у різні роки в різних країнах, свідчать, що визначена частина громадян усе-таки не робить злочину саме під страхом покарання. Хоча в масиві осіб, що попадають у сферу карного правосуддя, переважають раніше не суджені.
Особисто я думаю, що покарання має загальпопереджувальний вплив, але воно може бути ефективним у залежності від різних умов. Наприклад, від соціально-економічних умов життя населення (чим більше розрив між умовами життя населення і тих умов, у які ставить засудженого призначене йому покарання, тим більше застрашливий ефект покарання.).16 Але насамперед для реалізації загального попередження необхідно, щоб працював принцип невідворотності покарання. Адже «…сила покарання досягається не тільки і не стільки суворістю покарання, скільки практичним забезпеченням його невідворотності».17
Завантажити реферат