Фінансові відносини підприємства з банківськими установами

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму опода­тковуваного прибутку.

Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними бан­ками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а та­кож регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсот­кові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.

1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повер­нення кредиту після певного строку.

4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство — в його отриманні, тобто повинні збігатися еко­номічні інтереси суб'єктів господарювання.

Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис. 1.

Рис. 1 Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди.

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних на­слідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому такі документи:

1. Заяву про надання кредиту.

2. Статут підприємства (нотаріально засвідчений).

3. Установчий договір (нотаріально засвідчений).

4. Реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент (нотаріально засвідчені).

5. Договір оренди або інші документи щодо права власності на землю або права тимчасового користування земельною ділянкою, (нотаріально засвідчені).

6. Контракти (договори) між продавцем і покупцем, замовником і підрядчиком на виконання будівельно-монтажних робіт.

7. Довідку з банку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з поточного і валютного рахунків підприємства (пози­чальника).

8. Фінансову звітність: форму № 1 «Баланс підприємства»; форму № 2 «Звіт про фінансові результати і їх використання»; фор­му № 5 «Звіт про стан майна підприємства».

9. Висновок аудиторської фірми щодо фінансового стану під­приємства.

10. Бізнес-план.

11. Ліцензію на проект, який кредитується (якщо така потрібна).

12. Підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти.

13. Підтвердження наявності складських приміщень.

14. Підтвердження наявності виробничих площ і потужностей.

15. Підтвердження наявності застави або поручительство чи га­рантію (один із цих документів).

16. Клопотання місцевих і державних органів влади й управління про надання підприємству кредиту.

17. Документи, що підтверджують право власності на заставлене майно.

Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівниц­тво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконстру­кцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згі­дно зі стандартним переліком документів для довгострокового кре­дитування, а також додатково:

ü зведений кошторис будівництва;

ü відомості про договірну ціну;

ü контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;

ü документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;

ü дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;

ü висновки експертизи - відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.

Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рі­шень щодо будівництва. Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічно­го переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невіднов­люваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, перед­бачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

¨вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;

¨оцінює його ділову репутацію та імідж;

¨аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить по­глиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

¨визначає перспективи розвитку підприємства;

¨перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспро­можності позичальника. Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, ре­зультати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливо­стей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наяв­ність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики. Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприєм­ства перед наданням йому позики, а далі - щоквартально. В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-пози­чальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

• обсяг реалізації;

• прибутки і збитки;

• рентабельність;

• ліквідність;

• грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

• склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Ураховуються також інші фактори:

• ефективність управління підприємством;

• ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;

• наявність державних замовлень і державної підтримки під­приємства.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.

Рис. 2 Напрямки аналізу підприємства-позичальника з метою оцінки його кредитоспроможності.

На основі проведеного аналізу системи основних показників дія­льності комерційним банком визначається клас надійності підпри­ємства-позичальника.