Фінансові відносини підприємства з банківськими установами

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які ас­пекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис. 2).

А. Фінансові коефіцієнти. До фінансових коефіцієнтів належать:

• коефіцієнт заборгованості;

• коефіцієнт ліквідності;

• коефіцієнти оборотності;

• коефіцієнти прибутковості.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність під­приємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіці­єнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний ка­пітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспромож­ність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть чекати кредитори: що нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені і втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів зазнає збитків.

Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіці­єнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно підпри­ємство використовує свої активи. «Обіговість дебіторської заборгованості у днях» показує серед­ню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборго­ваності. «Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях» показує серед­ню кількість днів, необхідних для того, щоб перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші за допомогою реалізації продукції.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може показувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.

Окупність інвестицій або активів свідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.

Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонера­ми у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відобра­женого в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий обсяг позичених коштів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе.

Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, що ста­лися протягом визначених періодів (динаміку змін).

Б. Рух грошових коштів. Звіт про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період.

Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залеж­но від видів діяльності підприємства:

· виробнича діяльність;

· інвестиційна діяльність;

· фінансова діяльність.

Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовому менеджеру планувати фінансування підприємства на середній та тривалий термін.

Дані про рух грошових коштів допомагають:

— оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбут­ньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;

— визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Дані про рух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.

Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансування наступного року.

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству не­обхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство по­тенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.

Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задово­лений прогнозом.

В. Оцінка ділового середовища підприємства. У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середо­вища, що в ньому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику. Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-пози­чальника здійснюється з урахуванням таких показників: форма власності; вид діяльності; ринки та клієнти позичальника; конкуренція; постачальники; виробничі потужності; керівництво й організація; сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

1. Форма власності. Форма власності вказує на міру ризику у ра­зі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також нате, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії).

2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник. Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.

3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів кіль­кох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.

Товари та послуги, що виробляються підприємством-позичальни­ком, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них за­лежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.

4. Конкуренція. Підприємство-позичальник повинно мати уяв­лення про свою конкурентоспроможність.

Діяльність конкурентів справлятиме вплив на майбутнє стано­вище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість ді­яльності підприємства-позичальника.

Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:

o назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;

o сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;

o сильні сторони підприємств-конкурентів (наприклад нові тех­нології, організація збуту);

o порівняльна позиція підприємства-позичальника та його кон­курентів на ринку: сильна - середня - слабка;

o зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємст­ві-позичальнику;

o злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює по­зичальник

5. Постачальники. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників. Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.

6. Виробничі потужності. Виробничі потужності — це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності. Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальни­ка з метою оцінки їхньої якості.