Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення

Показник фондовіддачі, рівний 0,10247 в 1999р. вказує на те, що на кожну гривню основних виробничих фондів припадає 0,10 грн. виробленої продукції; в порівнянні з 1998р. показник зріс на 0,03 грн.

Значення 9,75914 показника фондомісткості в 99р.свідчить про те, що на кожну гривню виробленої продукції припадає 9,76 грн. основних виробничих фондів. За останній рік показник фондомісткості зменшився на 3,16 грн., що вказує на поступове збільшення ефективності використання основних фондів.

Позитивною тенденцією є збільшення показника фондовіддачі і зменшення показника фондомісткості.

Значення –0,26% показника рентабельності основних фондів говорить про збитковість підприємства і неефективність використання основних фондів.

В таблиці 2.2. вказаний рух основних засобів ВАТ “Гумотехніка”.

Таблиця 2.2.

Наявність та рух основних засобів в 1998-1999рр.

(виписка з форми №3, додаток В)

З цієї таблиці чітко видно, що в цілому на підприємстві основних засобів вибуває більше, ніж прибуває. Негативний також той факт, що в ВАТ зовсім відсутній приріст незавершеного будівництва – воно тільки зменшується (“проїдається”) замість того, щоб збільшуватися, або, в крайньому випадку, зоставатися сталим.

Така ситуація склалася із-за відсутності на підприємстві прибутку (останні роки воно взагалі працює збитково).

2.2. Особливості організації безготівкових розрахунків в ВАТ “Гумотехніка”

В ВАТ “Гумотехніка” безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

— платіжними дорученнями;

— чеками;

— векселями.

Розрахунки платіжними дорученнями в ВАТ здійснюються:

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— в порядку попередньої оплати;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

— для перерахування сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, дивіденди) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

— в інших випадках за згодою сторін.

Розрахункові чеки на підприємстві із-зі збитковості останнього і відсутності грошей на поточному рахунку використовуються лише для одержання готівки в касу для видачі заробітної плати.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями не здійснюється, тому що в минулому по виписаним вимогам-дорученням підприємства-партнери розраховувалися звичайними платіжними дорученнями, і тому такий вид безготівкових розрахунків в ВАТ через недоцільність не використовується.

Через відносно високу вартість розрахунки акредитивною форою також відсутні. Не використовуються платіжні вимоги, інкасові доручення (розпорядження).

Слід відзначити, що в ВАТ “Гумотехніка” високий рівень бартеризації. Однак, така ситуація присутня не тільки на підприємстві, що досліджується, а й на більшості підприємств України. В цьому і полягає парадокс економіки України: бартерні форми товарного обігу існують паралельно з грошовою, незважаючи на те, що вони низькі і примітивні у порівнянні з нею, однак перевищили грошовий обіг.

Економічна сутність бартеру полягає в натуральному обміні одного товару на інший у пропорціях, з якими погоджуються власники товарів. Отже, бартер — це збалансований за вартістю обмін товарами в натуральній формі, що, здійснюється на договірній основі товаровиробниками або власниками товарів.

Розширення використання бартерних операцій стримує динаміку ринкових перетворень як на рівні підприємств, так і в масштабі країни. Бартеризація економіки стимулює розвиток корупції, що призводить до подальшого розвитку тіньової економіки [49].

На нашу думку, проведення розрахунків готовою продукцією або сировиною породжує додаткові проблеми: ігнорується важлива функція грошей як універсального засобу обігу, і, як наслідок цього, обмежується кількість торгових операцій; стримується економічний розвиток; суб'єкти господарювання ухиляються від сплати податків, а від цього страждають бюджети всіх рівнів; механізм визначення реальної ціни продукції, без якого неможливо визначити ефективність її виробництва, стає, по суті, недієздатним.

Тому, на наш погляд, доцільно було б запровадити на підприємстві хоча б частково, де буде можливим, альтернативу бартерній формі товарного обігу – вексельну форму безготівкових розрахунків.

2.3. Вексель як інструмент безготівкових розрахунків

Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачаль­ником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з від­строчкою платежу, яка оформлюється векселем.

Вексель — це письмове зобов'язання, боргова розписка стандар­тної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відпові­дний строк і у відповідному місці [5].

2.3.1. Історія розвитку

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох сторіч і відрізнявся великою розбіжністю часом навіть в країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями.

Довгий час вчені не могли прийти до висновку відносно визначення батьківщини векселя [24]. Однак, у другій половині 18 століття істориками Німеччини були пред’явлені докази, які свідчать про те, що Італія - батьківщина векселя. Вексель виник з обміну. На ярмарках в Італії майстри міняли купцям, прибулим з інших країн, виручені ними на ярмарку гроші та монети на монети їх країн [34]. При цьому вже тоді увійшло в звичай платити не готівкою, а видавати листи, які містили в собі доручення кореспонденту міняйла, що проживає на батьківщині купця, виплачувати по пред'явленню даного листа певну суму грошей. Такий спосіб платежів набув великої популярності. Важливим кроком вперед в історії вексельного обороту була поява індосамента (1600 р.) [18].