Відносно новою, мало розповсюдженою формою розрахунків є розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Такі розрахунки дозволяють закріпити договірну дисципліну, дозволить ширше упровадити акцепт матеріальних цінностей та визволити установи банків, обслуговуючих постачальника та покупця від формального контролю за правильністю оформлення документів і документообігу. Але вони потребують вдосконалення в напрямку збільшення відповідальності платника, прискорення документообігу, використання фінансових санкцій [23].
Найбільш розповсюдженою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитивна форма розрахунків. Це сама безпечна й надійна форма розрахунків, при якій більша доля відповідності лягає на банки. Ця форма розрахунків більш вигідна для постачальника, ніж для покупця, тому що останній несе видатки по відкриттю акредитиву, крім того, сума, на яку відкритий акредитив, вилучається з обороту до виплати по ньому, що негативно відображається на фінансовому стані цього підприємства [37].
В Україні дуже слабо використовуються розрахунки чеками. В таких умовах чек залишається виключно технічним інструментом платежів по банківським рахункам, що визначає обмеженість сфери його використання. Чекова форма забезпечує контроль платника за товарною угодою і дозволяє максимально приблизити платіж до моменту одержання товару, прискорити обіговість коштів в розрахунках. Також чекова форма розрахунків має перевагу – простота розрахунків. Використання цієї форми вигідне як для постачальника, так і для покупця, але для останнього інколи не вигідне, оскільки пов’язане з резервуванням коштів для покриття чеків. Цей недолік можна усунути у випадку надання чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку [10].
Від правильного вибору форми безготівкових розрахунків залежить точність оцінки діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність отримання коштів для безперервного поновлення виробничого процесу, оперативність і правильність утворення відповідних фондів.
В безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на руху обігових коштів на стадії товар – гроші та гроші – товар. І разом з тим, кожна з форм має специфічний обернений вплив на співвідношення вартості товару та обсягу обігових коштів у сфері обігу. Один товарний оборот може залучати в процес своєї реалізації більшу чи меншу масу обігових коштів в залежності від форми безготівкових розрахунків. Тому вибір форм безготівкових розрахунків має велике значення для ефективності використання форм розрахунків, яка визначається співвідношенням часу руху товарів до тривалості відвернення обігових коштів в розрахунки при даній конкретній формі [41].
Ефективність форми розрахунку тим вище, чим більший час відвернення обігових коштів в розрахунки наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зменшення ефективності форм розрахунків визначається відносним продовженням тривалості вкладення коштів в розрахунки у порівнянні з часом руху товару від виробника до споживача.
Підприємства-клієнти банків постійно виказують незадоволеність тим, що платежі у банків дуже довго знаходяться “в дорозі”. Затримка з переказами астрономічних сум приносять банкам гроші, а підприємствам – великі збитки. Раніше платежі проводилися на протязі 2-3 робочих днів, але сьогодні з використанням механізованих систем зв’язку це робиться значно швидше. Безготівковий розрахунок може бути проведений в одному банку на місці з допомогою запису про переказ з одного рахунку на інший. Від дебетування рахунку до запису на кредит проходить не більше одного бухгалтерського дня. Але переказ може зачепити і декілька інститутів, які займаються безготівковими розрахунками. Чим більша відстань між містом відправлення і отримання платежу, тим довший час його проходження [12].
Таким чином, по ефективності використання у господарському обороті форм безготівкових розрахунків можна зробити такі висновки:
По-перше, мінімальне відвернення коштів у розрахунки за реалізований товар досягається при розрахунках чеками. Розрахунки чеками за отриманий товар дозволяє різко скоротити обсяг обігових коштів, відвернених в розрахунки як підприємством-постачальником, так і підприємством-покупцем, одночасно збільшується кількість вкладених ресурсів банку. Але в цілому обсяг обігових коштів ресурсів у сфері обігу скорочується.
По-друге, в сфері розрахунків безперервно відбувається процес суперечливого, взаємовиконуючого руху обігових коштів постачальників, покупців та ресурсів банку. При інших рівних умовах чим більше обігових коштів постачальників відвертається у товари відвантажені, тим менше обігових коштів покупців притягується у матеріальні цінності в дорозі й тим менше ресурсів банка вкладається у розрахунки. Чим більше банківських ресурсів бере участь у розрахунках, тим менше підприємства, як постачальники, так і покупці, відвертають обігові кошти в сферу обігу.
По-третє, вкладення обігових коштів в товари відвантажені і матеріальні цінності в дорозі мають визначену схожість і різницю. Їх схожість визначається тим, що вони функціонують у розрахунках, забезпечуючи процес реалізації товарів. Різниця – не тільки в тому, що товари відгружені показують обігові кошти, вкладені в розрахунки з постачальником, а матеріальні цінності в дорозі – покупцем. В формі “матеріальні цінності в дорозі” обігові кошти відвертаються з сфери виробництва в сферу обігу, і межа цього відвернення чітко обкреслена часом руху товару від постачальника до покупця. Вкладені обігові кошти в розрахунки у формі товарів відвантажених не мають такої межі.
По-четверте, випередження в момент акту отримання товару в порівнянні з актом його сплати при акредитивній формі розрахунків супроводжується утворенням такої кредиторської заборгованості, яка вже в мить свого виникнення є заборгованістю на депозитному рахунку акредитивів. В такому випадку кредиторська заборгованість не є джерелом функціонуючих обігових коштів підприємств.
Таким чином, введення в безготівковий платіжний оборот найбільш ефективних форм розрахунків, створення умов для росту ефективності діючих форм зменшує масу обігових коштів, які залучаються в обіг. І навпаки, застосування менш ефективних форм веде до необгрунтованого залучення обігових коштів в розрахунки, що супроводжується рядом негативних явищ.
Сьогодні промислові підприємці України потрапили у своєрідний циклічний процес: відсутність оборотних засобів не дозволяє модернізувати та розвивати виробництво, щоб випускати продукцію світового рівня, а неконкурентоспроможну продукцію неможливо реалізувати за «живі» гроші, що створює умови для товарообмінних ланцюжків. Бартер, у свою чергу, поглиблює фінансову кризу.
Неплатежі підприємств до бюджету та партнерам — одна з характерних властивостей бартерної економіки. Використання натурообміну тягне за собою зростання цін на продукцію, а також збільшення взаємної заборгованості і невиплат у бюджет усіх рівнів. Це призводить до парадоксальної ситуації, коли ціни у посередників істотно нижчі, ніж у виробників.
Завантажити реферат