Актуальність дипломної роботи зумовлена необхідністю описати, дотримуючись основних принципів традиційної класифікації ЧР та враховуючи характер зв’язку між елементами синтаксичної структури двоскладного речення, синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням. Порушена проблема є досить цікавою і до кінця не з’ясованою.
Матеріал дослідження. Для вирішення поставлених у дипломній роботі завдань добирався лексичний матеріал з творів О.Гончара та П. Загребельного. Вибір матеріалу дослідження мотивується широким представленням синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням у мові творів цих письменників.
Основна мета дипломної роботи полягає в системному аналізі структурно-семантичних особливостей ДЧР з об’єктно-просторовим значенням.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
1) з’ясувати лінгвістичну сутність синкретичних ДЧР; визначити причини появи синкретизму;
2) описати різновиди та засоби вираження ДЧР з об’єктно-просторовим значенням;
3) зробити статистичні підрахунки кількості виявлених синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням.
Методи дослідження:
Для досягнення поставленої мети і розв’язання конкретних завдань використовувались такі методи:
а) лінгвістичного опису мовних фактів із залученням прийомів структурно-семантичного і трансформаційного аналізу;
б) метод спостереження;
в) метод статистичних підрахунків.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше зроблено спробу схарактеризувати синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням на матеріалі мови творів О. Гончара та П. Загребельного з урахуванням нових теоретичних досліджень.
Теоретична і практична цінність роботи визначається можливістю використання її результатів при вивченні курсу синтаксису сучасної української літературної мови, а також у подальшій педагогічній діяльності на уроках української мови в старших класах, факультативних заняттях, у гуртковій роботі та роботі методичних об’єднань, семінарських занять учителів, шкіл передового досвіду.
ІІ 1. Загальне поняття про синкретичні члени речення з об’єктно-просторовим значенням.
Синкретичним (від грецького synkretismos - поєднання) властивий усім рівням мови і мовлення, однак у кожному з них має свої особливості.
Синкретизм у граматиці – це "поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови (деяких розрядів слів, значень, речень, членів речення тощо) протиставлених одна одній і поєднаних між собою явищами перехідності." (Лингвистический энциклопедический словарь, 1990, 446).
Одним з перших на перехідний характер членів речення вказав Д.М. Овсяников-Куликовський. Він поділяв їх на:
- власне обставини;
- обставинні слова та сполучення слів, що коливаються між додатком і обставиною ("фіктивні").
Думку про перехідний характер мовних явищ проводив О.М.Пєшковський. На необхідність корінного перегляду вчення про другорядні члени речення вказував В.В. Виноградов.
Для розвитку сучасного мовознавства характерним є інтерес мовознавців до проблеми синкретизму, що визначається як синтез в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, різних їх функцій. Цей синтез може бути як у плані змісту (у значенні другорядних членів речення), так і в плані вираження (спосіб вираження, вид зв’язку, засоби зв’язку, характер залежності), а також у плані змісту і в плані вираження одночасно.
Поштовхом до синкретизму є зрушення у співвідношенні форми і змісту.
На думку В.І. Кодухова, синкретизм – це поєднання семантичних ознак (Кодухов, 1974), а Є.Кржижкова вважає, що синкретизм – це поєднання ознак структури (Кржижкова, ). Найбільш детально поняття синкретизму дослідили В.В Бабайцева і Л.Д. Чеснокова.
Л.Д Чеснокова причину появи синкретизму вбачає у явищі так званих "вторинних синтаксичних функцій". У словоформі як члені речення існує два типи граматичних значень: категоріальне (значення слова як частини мови) і синтаксичне (типове значення речення).
Якщо зіставити типові значення членів речення з типами категоріальних значень основних частин мови, то виявиться, що ці значення практично однакові: означення означає ознаку предмета, і прикметник як частина мови також означає ознаку предмета, присудок називає дію предмета і дієслово називає дію як процес; обставина виражає ознаку дії або ознаку ознаки, підмет і додаток називають предмет, й іменник називає предмет.
Аналіз функціонування словоформи в структурі речення виявляє два типи співвідношень категоріального і синтаксичного значень:
1) категоріальне і синтаксичне значення збігаються;
2) категоріальне і синтаксичне значення не збігаються.
Первинною синтаксичною функцією є таке функціонування словоформи, при якому її категоріальне і синтаксичне значення збігаються. Вторинною синтаксичною функцією називають таке функціонування словоформи, при якому її категоріальне значення не збігається з синтаксичним.
Для іменника вторинною функцією є функції означення й обставини, для прикметника – функції підмета, додатка, означення.
Функціонування словоформи у вторинній функції може мати два наслідки: по-перше, воно може привести до зміни категоріального значення даної словоформи, що говорить про її перехід в іншу частину мови; по-друге, воно може привести до якісних змін самих синтаксичних функцій, до появи нових, синкретичних функцій.
Синкретизм членів речення виникає в результаті того, що у вторинній функції стикаються два значення, які не збігаються, - категоріальне і синтаксичне, ці значення взаємодіють і виникає нове, синкретичне синтаксичне значення.
Синкретизм може охопити і форму, в результаті чого з’являються неморфологізовані члени речення (Чеснокова, 1988, №4, 41).
В.В. Бабайцева вважає, що синкретичні утворення – наслідок діахронних і синхронних переходів, морфологічних способів словотворення, утворень "за зразком". Причина синкретичних утворень зумовлена різними факторами, головним із яких є потреба у вираженні певних компонентів за рахунок наявних мовних засобів. Крім того, синкретичні утворення – конденсатори семантики, один із засобів економії мовних засобів. Синкретичні утворення характеризуються багатшою мовною семантикою, ніж ядерні слова; більш різноманітною валентністю і різноманітнішими синтаксичними функціями.
Підсумовуючи, зауважимо, що вивчення синкретичних груп слів:
- дає більш гнучку, відповідну системі мови і мовлення, класифікацію структурно-семантичних класів;
- виявляє перехідні (синкретичні) ланки, об’єднуючи частини мови у динамічну систему взаємодіючих одиниць;
- допомагає уникнути категоричних трактувань синкретичних утворень;
- відтворює семантичну “місткість” слів, що входять у зону синкретизму;
- пояснює різноманітність валентних властивостей синкретичних утворень і їх мотивування багатокомпонентною семантикою (Бабайцева, 1983, № 5).
Синкретизм членів речення у синхронному плані може бути зумовлений такими основними факторами:
Завантажити реферат