Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те ж саме поняття характеризується з різних боків, виділяються нові його ознаки. Це призводить до утворення нових слів. У лексемах може відбиватись ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та волевиявлення. Між словами, що позначають одне розгалужене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки. Їх називають синонімічними, а слова - синонімами.
Декілька синонімів, що мають одне спільне значення називають синонімічним рядом. У романі М.івасюка із слів, що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі синонімічні ряди:
- широченний, грубезний;
- ягнятко, маржинка;
- хлопчисько, бахурисько;
- чолов 'яга, здоровань;
- рубака, зарізяка;
- юрмисько, гульбище;
- вовчук, звірюка;
- боярчук, паничик;
- низенький, маленький, куценький, коротесенька;
- вовкувате, мовчкуватий;
- численна, величезна, важенний.
Українська мова має розгалужену синоніміку, що свідчить про повнокровний розвиток мови й багатство її виражальних засобів. Джерелами формування синоніміки є різні стилістичні шари
лексики. У синонімічних рядах сходяться слова книжні й розмовні, давні й сучасні, власні й запозичені, фольклорні і літературні: відгук – рецензія, відсоток — процент, сільськогосподарський — аграрний, Батьківщина — Вітчизна, губи — вуста, лоб — чоло, обличчя — вид – лик – пика, очі — баньки, півень — когут, гарно — ловко — файно, обрій – небосхил — виднокрай — крайнебо — горизонт, віщий — пророчий.
Антонімами називаються слова з протилежним значенням. Характерною рисою пари антонімів є їхня спільність лексичного значення, тому антонімічна пара - це завжди слова однієї частини мови. Із слів роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні", що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі пари антонімів:
- вузенький — широченний, грубезний;
- височенний — низенький, куценький, коротесенький;
- чолов 'яга - дитинка (контекст.);
- бидло - боярчук, паничик;
- коротесенька — довжелезний.
Антоніми широко використовуються в художній літературі як стилістичні засоби. З них утворюється стилістична фігура – антитеза. Це зіставлення протилежних образів, думок, явищ, у результаті якого формується контраст, протиставлення. Антитеза увиразнює текст, робить його чіткішим, точнішим, наприклад: Я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! Ми паралітики з блискучими очима, великі духом, силою малі; Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвіщав не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам загибель ( Леся Українка ).
Антоніми у складі антитези часто зустрічаються в народній творчості, зокрема в піснях, казках, прислів'ях, приказках: Ситий голодного не розуміє. Багатому щастя, а вбогому трясця. М'яко стелять, та твердо спати. Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.
3. Стилістично маркована лексика, частиною якої є лексеми суб'єктивної оцінки, належить до слів вузького стилістичного призначення. До комунікативної функції цих слів додається ще й емоційно-екпресивна, тобто вони є ще й засобами виявлення оцінки, настрою, почуття.
Поняття стилістичної виразності тексту включає в себе вміння точно визначити стилістичну маркованість лексичної одиниці, а також точність словесного призначення предмета думки, що часто викликає появу образності. Крім того, виразність – ще й динамізм мовлення, його відповідність літературним нормам, яка посилюється використанням різної за походженням і вживанням лексики.
Коло емоцій, що виражається суб'єктивно забарвленою лексикою, досить широке: тут і урочистість, і пестливість, і презирство, й іронія, і насмішка, і згрубілість. Основна маса цих слів, потрапляючи у цілком визначений контекст, набуває ще й додаткових супровідних емоційних відтінків значення.
У романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" емоційно маркована лексика вживається досить широко. Переважна більшість її твориться за допомогою морфем емоційно-експресивної оцінки. За значенням серед цієї лексики виразно виділяється найбільший пласт слів, за допомогою яких читач легко здогадується про авторське ставлення до того чи іншого персонажу. Слід вказати і на "соціальну" маркованість емоційної лексики у романі: представники "верхівки" зображуються переважно негативно, за допомогою суфіксів згрубілості (-иськ-, -ик-, -юк-, -чук-, -ло-, -юга-), а селяни користуються прихильністю письменника (-к-, -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк- тощо).
За походженням більшість емоційно-експресивних слів, ужитих в романі "Балада про вершника на білому коні", є спільнослов'янськими, східнослов'янськими або власне українськими. Зустрічаються серед цих лексичних одиниць й іншомовні вкраплення (талярчик, борзенько, татарва, дукатик, козаченьки), що допомагає авторові відтворити історичний та місцевий колорит. М.Івасюк, природно, широко демонструє у
своєму романі західноукраїнський діалект, зокрема північнобуковинську і гуцульську говірки (бахурисько, горнятко, когутик, маржинка тощо). Доречне і застосування історизмів, що визначено тематикою роману. Слова із значенням суб'єктивної оцінки в романі "Балада про вершника на білому коні" є показниками схвалення чи несхвалення автором зображуваного.
Отже, коротенько підіб’ємо підсумок під вище сказаним: емоційно-експресивні відтінки значення слова є одним із складників стилістичної характеристики його. Це важливий фактор при доборі мовних засобів: слова з емоційно-експресивним значенням вживаються переважно у тих текстах, де постійно і послідовно виявляється емоційно-оцінне, характеризуюче ставлення до об'єкта. Найчастіше це розмовне мовлення, окремі жанри публіцистики і, особливо, художні тексти. Адже саме художній стиль є найбільш суб'єктивним, бо, відтворюючи дійсність у художніх образах, митець, як правило, дотримуючись певної позиції, не може залишатися байдужим. Тому суб'єктивна лексика є дуже важливою для визначення ідеї будь-якого художнього твору.
Список літератури
1. Горпинин В.О., Гриценко А.П. та ін. Складні питання сучасного українського правопису. - К., 1980. - 223 с.
2. Вихованець Т.Р. та ін. Граматика української мови: Посібник.
- К., 1982.-209с.
3. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. - 2-ге " вид., доп. і перероб. - К., 1989. - 332 с.
4. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – 3-тє вид., доп. і перероб. - К., 1987. – 305 с.
5. Коконенко П.П. та ін. Українська мова: Навчальний посібник. – К., 1992. – 224с.
6. Ладоня І.0. Українська мова: Посібник. – К., 1993. - 142 с.
7. Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія: Навчальний посібник для філологічних факультетів університетів. - К., 1983. - 264 с.