Суфікси здрібнілості, як правило, вносять у текст пестливі відтінки. Тому вони використовуються в описах дітей, для відтворення дитячого мовлення, при потребі надати зображуваному довірливого й голубливого характеру: “Зорять усі на бабусю, чогось
сподіваються. Побідкалась старенька, стала жалкувати дітей. – Гарні, любі діточки . а гостинчика немає, ластів'ята, — не купила. – Почала гладити по голівці хлопчика. Хлопчик приплющив очі й радісно засміявся. – І його! – показав він ручкою на меншенького, що недавно навчився ходити й насилу стояв на тоненьких, як цівки, ноженятах” (С. Васильченко); “Сонечко пломенисте гралося у небі, вітерець жвавенько хитав деревами, що попадалися де-не-де по дорозі, і шумів у міських садочках” (Марко Вовчок); “Були собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник удома сидить - та хати глядить” (нар. казка).
У поетичних жанрах утворення з пестливо-здрібнілими суфіксами сприяють зображенню переживань і почуттів автора:
Чайки! Чайки! Ласкаві птиці Давно небачених країв, Несіть, жадані вістівниці, Хоч подув запаху степів. Хоч дрібку рідної землиці З маленьких ніжок обтрусіть Бодай на мить, ласкаві птиці, Велику тугу заберіть.
(Яр Славутич)
Наукова й офіційно-ділова мова, як правило, уникає вживання слів із зменшувальними суфіксами, бо вони вносять небажаний у даному разі відтінок пестливості. Більше того, загальний холодний тон наукової мови позбавляє слова з суфіксами пестливості, коли вони все-таки потрапляють до цього стилю, будь-яких емоційно-експресивних відтінків. Наприклад, у загальнонародному значенні мозочок, шлуночок, язичок являють собою зменшено-пестливі утворення від мозок, шлунок, язик, а в науковій мові вони є анатомічними, біологічними та іншими термінами: мозочок “відділ
головного мозку хребетних тварин та людини”; шлуночок “частина порожнини серця”; язичок “конусоподібний виступ м'якого піднебіння; виріст біля основи листка деяких рослин; внутрішні жувальця в комах; рухома платівка в механізмах”. Приміром: “Якби пак усі вчилися в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас годувала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево” (1. Нечуй-Левицький); “Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики” (журн.).
Суфікси здрібнілості в поєднанні з основами книжних слів або слів з негативним забарвленням, надають об'єктові зображення зневажливих, іронічних, сатиричних, гумористичних відтінків:
“Ідейка про непричетність Криму до України, про “одвічну” належність його Росії не витримує жодної критики ні з географічного, ні з історичного, ні з економічного погляду. Та й здорового глузду в таких твердженнях мало” (газ.);
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
(П. Чубинський).
“Дорогий синочку Петрусику Уже сьома днинка, як ти від нас ту-ту в піонертабір, і ми так хвилюємося, бо ж ти вперше без матусеньки й татусенька. Будь цяця, мий рученятка, не їж ніякої каки, а то в тебе заболить животик. А головне, не дружи з поганими, невихованими дітками—вони навчать тебе всяких дурниць. Будь здоровенький”, “Шановні Петрусикові матусенько й татусеньку! Поспішаю потішити, шо ваш синочок поки що живенький та здоровенький. Дуже жвавенький хлопчинка. У перший же вечір він закоротив двигунчика, і ми досі сидимо без світла, ремонтик обійдеться нам у триста п'ятдесят два карбованчики. Має дуже великий потяг до природочки — у лісочку він розпалив піонерське
багаттячко, від якого згоріло 2,5 га сосничка, в результаті чого нам подано рахуночок на 3271 крб 14 коп. До того ж він знає дотепненькі анекдотики, від яких червоніє навіть наш сторож (котрий, до речі, за неперевіреними даними, постачає Петрусика самогончиком). Уранці намагався провести з Петрусиком виховну бесіду, на що він обіцяв зробити анонімочку, від якої наш табір неодмінно прикриють. Після такої розмовоньки я написав заявочку про звільнення за власним бажаннячком. З табірним привітиком комендантик Давидюк-Вовченко.
Постскриптум. Вашого посланнячка Петрусикові ще не віддав – він туп-туп з динамітиком на ставочок глушити рибоньку” (газ.).
Але в певному контексті навіть книжна лексика в поєднанні з суфіксами здрібнілості набуває співчутливо-пестливого забарвлення: “Зворушливою й чемною була ця “облога”. Верховної Ради. Під гаслом “Не кидайте дитячі душі на ринок!” зібрались учні та вчителі мистецьких шкіл, яким нині загрожує закриття. На майдан вигулькнув дитячий оркестрик, залунав козацький марш. Гасла, музика відлунились у залі” (газ.).
Суфікси збільшеності утворюють слова на позначення великих розмірів, сили, міцності:
З якого ти саду, чудовая роже? Тебе й морозище зв'ялити не може!
(А. Кримський)
“Сосни махали кошлатими лапищами” (О. Донченко): “Все, що мало згоріти, згоріло, тільки сумно чорнів обпалений комин та осінній вітрисько бабрався в попелі, вишукуючи поодинокі жарини” (А. Дімаров); “Ох і красища, братці, айсберг пре!” (О.Довженко); “Аркадій Маркович, старший учитель у школі — рудий кремезний паруб'яга (С. Васильченко).
Часто суфікси збільшеності надають словам згрубіло-негативного забарвлення: “Тоді Орися плигнула, як дика кішка, і вчепилася Лукерці в коси. – Тимка тобі схотілося, сучище, Тимка? – примовляла вона, важко дихаючи і скажено сіпаючи суперницю за волосся. Як дві вовчиці, водилися вони на пустельному ташанському березі, готові з'їсти одна одну” (Григорій Тютюнник);
“Розплющую очі, аж коло мене босовило стоїть” (А. Тесленко).
Такі самі відтінки мають збірно-зневажливі суфікси -н(я), -в(а) тощо: “Як на свято, як на здобич поспішала звідусіль у Каховку пазуриста степова хижачня” (О. Гончар) ; “Було, як почують хуторяни, що йде татарва, то ховаються по байраках і котловинах” (О. Стороженко); “В ожереді живе сила мишви, і вони іноді виходять на повітря, от лисиця, видно, й приходить полювати на них” (О. Копиленко).
У поєднанні з основами слів, які не мають негативного забарвлення, суфікси збільшеності можуть надавати лексемам позитивних відтінків. Пор.: “Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає!” (С. Васильченко); “ – От і впізнай його. Який же козарлюга став! Заходь, заходь, синку!” (В. Минко).
2.2. Групи української лексики за походженням.
1. Слова індоєвропейського походження.
У процесі розвитку будь-якої мови найбільший пласт лексем переходить від мови-першоджерела, постійно трансформуючись і видозмінюючись залежно від змін у суспільному житті, уявлень про навколишній світ тощо. Тому в лексиці кожної мови лінгвісти виділяють декілька груп слів за походженням, що демонструють поступальний розвиток цієї мови у часі, а також дають уявлення про іншомовні впливи. Так як українська мова належить до індоєвропейської сім'ї мов, то у ній є немало слів, що мають індоєвропейські корені. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів. У романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” використані такі слова індоєвропейського походження:
Завантажити реферат