матінко, доленько, серденько, донечко, хлопчисько, козаченько, дівчинонька, місяченько, кониченько, бабище, гарнесенький, легесенький, самісінький тощо.
Метою даної курсової роботи було : з тексту роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" виписати і опрацювати слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, тобто емоційно-експресивні, а тому всі виписані слова є прикладами саме цієї лексичної групи.
Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому мелозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду.
прийшла в українську мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала із старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинно та ін. У романі використані такі: чистий струмочок, сині хмарки, сльозинка, ясная зіронька, голубонька, світлеє сонечко, сідельце.
Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи жителів певної території. Наприклад:
Тут їли рознії потрави, І все з полив 'яних мисок, І самі гарнії приправи З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу Лемішку, зубці, путрю, квашу І з маком медовий шулик.
(І.Котляревський)
У романі використовуються такі слова з цієї категорії; винце, вужища (шнурівки), вогник, місток, горнятко, віконечко, долівка, віконце, лавчина, будиночок, сідельце, дукатик, талярчик, житечко, пшеничка, гарбузик, ягнятко, когутик, коняка, худібка, худобина.
Лексика найтісніше пов'язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації
виникненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів лексики: активного і пасивного.
В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:
а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;
б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.
Тематично роман М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" є історичним твором. Тому природно, що автор вдався до використання широкого кола історизмів, щоб створити колорит епохи, про яку йдеться у творі, з максимальною точністю передати особливості суспільно-економічного життя, побуту і культури буковинців у XVI - XVII ст.
Історизми - це назви предметів старої культури, побуту. Приклади : смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, земство, повіт, волость, губернатор, свита, жупан, очіпок, сап'янці, лакей; з роману: боярчук, козаченьки, боярисько, паничик, татарва. У процесі історичного розвитку зникають окремі поняття, предмети, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.
Мова існує у двох формах: звуковій (усній) і писемній. Крім загальновживаної лексики, яка вживається і в усному, і в писемному мовленні, в лексичному складі можна виділити слова книжного та уснорозмовного забарвлення.
Книжне забарвлення мають терміни, слова з абстрактним значенням, більшість запозичених офіційно-ділових слів, тобто та лексика, що з'явилась (запозичилась чи витворилась) писемним шляхом і використовується переважно в писемному мовленні:
демократизм, книга, експеримент, абітурієнт, благородство, філософія, градація, контекст, властивість, характеристика, ювілей, форум, патріотизм, антитеза та ін.
На відміну від слів книжного забарвлення, уснорозмовна лексика має конкретніше значення, вона загальновживана й усім зрозуміла. Переважно це слова, успадковані українською мовою усним шляхом із попередніх етапів життя та розвитку нашої мови або з сусідніх мов. Усномовна лексика охоплює широке коло назв найнеобхідніших понять, предметів, речей, загальнозрозумілих явищ, процесів, змін, якостей і властивостей: день, ніч, сонце, місяць, рік, вода, земля, небо, віз, дощ, людина, палець, дім, корова, спати, їсти, робити, ходити, гарно, погано, веселий, сумний тощо.
Уснорозмовна лексика експресивніша, емоційно більш забарвлена. Вона має багату синонімію, включаючи й діалектні (вузькотериторіальні) та просторічні (позалітературні) слова, згрубілі, знижені, лайливі: ходити, швендяти, шкутильгати, шкандибати, пхатися; спати, дрімати, куняти; обличчя, вид, лице, пика; нероба, ледащо, ледар; робити, трудитися, ішачити; гарний, ловкий, файний; кукурудза,пшінка, качани; огірки, гурки, вгірки; красуня, пава тощо.
Уснорозмовна лексика має багату фразеологію, котра, власне, твориться з уснорозмовної лексики й поповнює синонімічні ряди:
обманювати, брехати, замилювати очі; говорити, балакати, ляси точити; втекти, зникнути, накивати п'ятами; гуляти, нічого не робити, байдики бити, байдикувати; одинока, як горох при дорозіта ін.
Як приклад, можна навести зразки художнього використання уснорозмовної лексики в творчості І.С.Нечуя-Левицького:
Ми з Левадихою шусть у коноплі та й присіли. А Палажка приструганилась до криниці, глянула на цямрини, заглянула вкриницю та й бубонить сама до себе: "Де ж це ділося моє відро?" Вона туди круть, сюди верть, блиснула маленькими чорними очима по коноплях, по бур'янах. А очки так і блищать од злості, наче в гадюки, неначе з їх іскри так і сиплються. А далі вгляділа відро та й полізла в кропиву. Кропива жалить її в литки, в руки, а вона чухає литки та лає кропиву.
Раз тягнеться мій Омелько шляхом попід городами, а дячиха ходить по своєму городі та й зачепила його: сперлась на тин та й вишкірила до його свої білі циганські зубища. Я беру воду з
та все дочистабачу з-за куща калини. Дивлюсь: мій капосний Омелько задивився на неї та й собі показує їй зуби, ще й почав любенько балакати з нею. Вже й не знаю, де в його та мова взялася?Як до мене говорить, то тягне ті слова з рота, неначе з-під землі викопує, а до дячихи десь слова взялися!
У романі "Балада про вершника на білому коні" серед слів із суфіксами суб'єктивної оцінки практично всі належать до уснорозмовних через те, що вони емоційно забарвлені.
Завантажити реферат