Платіжний баланс, його структура і методологія складання

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш прос­тий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фі­нансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні опе­рації.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні кур­си, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах зале­жить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямо­ваної на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному ви­падку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балан­су полягають у запровадженні державного регулювання економіч­них процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симп­томи нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіци­ту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання ім­портних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шля­хами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного ба­лансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульо­вано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни ва­лютного курсу чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скорис­татися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитив­ним, то величина резервів поновлюється;

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримува­тися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами інозем­ної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного кур­су тощо.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, до­ки на валютному ринку не відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вва­жається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксо­ваного курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбіну­ються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використо­вується як інструмент стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній еко­номіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні.

б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція пото­ків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держа­ви та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо ба­ланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У про­тилежному випадку країна вважається нетто-боржником.

Список літератури.

1. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко , В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.: Либідь.1997.-208с.

2. Козик В.В Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини : Навч. Посіб. –Львів: Львівська політехніка,1999.-267 с.