На сьогодні територіальні утворення цього типу розміщені практично у всіх країнах світу, представлені на всіх континентах. Неабиякий вплив їх на економічні процеси, що відбуваються у державах розміщення, оскільки в зонах створюються різноманітні виробництва, нові робочі місця, активізуються зовнішньоторговельні операції.
Для вільних економічних зон характерні певні принципи формування безвідносно до типу та місця розміщення. Саме за цими принципами і визначається можливість віднесення окремих об"єктів до територіальних формувань даного типу.
Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) - один з досить помітних елементів структурних перетворень світової економічної системи другої половини XX ст. Вони географічне розосереджені практично на всіх континентах та присутні у різних групах країн - як у тих, що розвиваються, так і у промислово розвинених.
Вивчення світового досвіду СЕЗ дозволяє зробити висновок про широке різномаїття форм, цілей, механізмів, стратегій розвитку та результатів зонування. Але це різномаїття може і повинно бути ідентифіковане, зведене в загальну схему, тобто теоретично усвідомлено. Таким чином, практика використання подібних утворень не тільки не заперечує, але й вимагає опрацювання чітких формулювань, встановлення закономірностей розвитку, відпрацювання понятійного апарату.
Насамперед необхідно визначитися з дефініціями. Одним із початкових, що визначали суть вільної зони, був термін "вільна гавань" (porto franko). З розповсюдженням механізму зон та модифікації, його цільовою та функціональною спрямованістю понятійний ряд розширювався, в тому числі під впливом мовних особливостей держав-засновниць. В результаті явище, шо має внутрішню цілісність, отримало значну кількість понять та визначень: вільні зони, вільні торгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільні експортно-виробничі зони, вільні експортні зони, технологічні зони, вільні зони заохочення експорту, зони безмитного ввозу, індустріальні зони, зони сприяння інвестиціям, спеціальні економічні зони, зони безмитного виробництва, зони безмитного промислового експорту, зони спільного підприємництва, зони зовнішньої торгівлі, промислово-виробничі зони, зони вільної економіки, техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлі тощо.
Існує не менше ЗО різних дефініцій, що визначають це явище. Найбільш розповсюдженими з них є терміни "вільна економічна зона" (БЕЗ) та "експортно-виробнича зона" (ЕВЗ). Перший найбільш точно відображає той ключовий момент, що зона представляє собою економічне, а зовсім не політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відносно національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом підприємницької діяльності. Другий термін досить широко популяризований економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі Міжнародною Організацією Праці, Центром 00Н по Транснаціональним Корпораціям, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.
Крім того, існує багатоваріантність підходів у визначенні самого явища вільних зон. Власні трактування ВЕЗ дає законодавство країн, що беруть участь у процесі зонування, а також міжнародні угоди, теоретико-практичні дослідження, документи спеціалізованих організацій, асоціацій тощо. Серед найбільш відомих назвемо лише ті визначення, що були дані в постанові Ради спільного ринку від 4 березня 1969 p., YII додатку до Конвенції в Кіото від 18 березня 1973 p., документах UNCTAD від 1975 p., Ради спільного ринку від 1988 p., матеріалах Міжнародної Організації Праці, Центра 00Н по ТНК. Всесвітньої Асоціації ЕВЗ. Всі вони, співпадаючи у віддзеркаленні найважливіших суттєвих рис вільних зон, пропонують власні, оригінальні трактовки. Але визначення, які дані в цих документах, недостатньо повно й точно описують сутність та основні риси поняття "зона".
Наприклад, трактування поняття експортної виробничої зони як "чітко визначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі в митному та торговому режимі приймаючої країни, І в якій іноземні підприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт, отримують вигоду з наданих фіскальних пільг", викладено Центром 00Н ТНК. Це формулювання далеко не Ідеальне і, за словами експертів Центру, не враховує відхилень від схеми або так званих "прикордонних" явищ. Суть останніх у тому, що зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтована на місцевий ринок (імпорт). Режим ЕВЗ може розповсюджуватися на всю територію країни, якщо остання відмінила власним рішенням торговельні (тарифні та нетарифні) обмеження (Гонконг. Сінгапур, Макао).
Крім того, під наведену дефініцію не підпадають іноземні для приймаючої держави підприємства, що мають відповідні митні та фінансові пільги, а також оффшорні території та центри з особливим режимом діяльності банківсько-страхових інститутів І нерезидентських компаній. Тобто поняття ЕВЗ є вузьким, частковим випадком більш загального явища, що займає досить чільне місце (до 50% всіх існуючих ВЕЗ за кількістю та економічними результатами діяльності).
Виходячи з відомих традиційних форм існуючих вільних зон, у процесі систематизації переліченого вище різноманіття на засадах єдності основних (суттєвих) рис можна побудувати класифікаційну схему ВЕЗ. При цьому як вихідні критерії, що обумовлюватимуть віднесення тих або інших структур до вільних економічних зон, необхідно вважати: умовну екстериторіальність утворення відносно митних кордонів та індиферентність до торгового режиму приймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності, використання для власного розвитку зовнішніх фінансових ресурсів, у тому числі іноземних інвестицій; особливий (що відрізняється від загального, який існує на території держави розташування) організаційно-правовий механізм.
Слід зауважити: фактор залучення зовнішніх фінансових та інших ресурсів - визначальний, і не може не враховуватись у процесі аналізу. Це принципово, адже світовий господарський досвід свідчить про використання форми особливих територіальних утворень, що мають спеціальний режим сприяння окремим видам підприємницької діяльності, незалежно від орієнтації на іноземний капітал, або такий, що прямо стимулює національних виробників. Як підтверджує практика, це - важлива та ефективна форма стимулювання підприємницької діяльності в пріоритетних галузях (сферах) діяльності, а також засіб економічного "оживлення" депресивних районів. Але, якщо узагальнювати ці тенденції, то слід зазначити, що подібні утворення поступово будуть підключатися до системи міжнародного поділу праці та науково-технічного обміну і, таким чином, до процесів міжнародного руху капіталів.
Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення поняттю вільної економічної зони: ВЕЗ - це обмежена частина території держави, на якій встановлюються особливі митний, податковий, фінансовий, організаційно-правовий режими діяльності суб"єктів підприємництва для активізації економіки та інтеграції у світове господарство.
Завантажити реферат