Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення

До цілей, які ставляться державою, що створює (або санкціонує створення) ВЕЗ, як правило, відносяться: розв'язання проблем зайнятості і формування нових робочих місць; активізація зовнішньої торгівлі; стимулювання притоку іноземних Інвестицій як додаткового джерела фінансування; активізація обміну знаннями й технологіями, і як результат, - досягнення нової інноваційної якості економіки; розширення експортної бази або розвиток імпортозаміщення: підвищення обсягів зовнішніх надходжень та покращання платіжного балансу країни-реципієнта; ефективне використання місцевих ресурсів побудова структур, що є провідником та каталізатором ринкових перетворень

Крім того, формування вільних економічних зон може розглядатись як засіб розв'язання проблем депресивних старопромислових, незабудованих, слабозаселених, з низьким рівнем економічного розвитку регіонів

У деяких країнах ця концепція будувалася та була реалізована без поєднання з орієнтацією на залучення іноземного капіталу (як, наприклад, програми розвитку старопромислових районів у Франції та Німеччині) Маються на увазі територіальні програми, спрямовані на створення нових або збереження існуючих робочих місць, відновлення традиційних галузей та видів промислу, розвиток підприємництва, експортного виробництва, інноваційних процесів, захист навколишнього природного середовища тощо Ці зони максимально відкриті зовнішньому економічному простору і за сутністю свого механізму повинні сприяти інтеграції територій в єдину господарську систему Вони не обмежуються прийняттям заходів, що стимулюють діяльність нерезидентів, а навпаки, створюють пільгові умови для підприємницької діяльності в цілому В іншому випадку може здійснюватись орієнтація на залучення виключно зовнішніх фінансових ресурсів - іноземних інвестицій у підприємницькій або ссудній формах, - на початковому або наступних етапах розвитку зон, які стають вільними економічними

Багатоваріантність підходів, яка виявилася при вивченні поняття та сутності БЕЗ, властива також і підходам до їх класифікації Існують різні варіанти типології зон Зокрема, дослідники С А Дійков, В 1 філатов, А П Думнов та інші розрізняють зовнішньоторговельні, функціональні та галузеві зони, В Укмар та С С Фомін деталізують класифікацію підрозділом зовнішньоторговельних на комерційні та складські зони Д М Акульонок та А Н Солдаткін визнають існування чотирьох типів зон - вільної торгівлі, експортно-виробничі промислові, вільні порти та банківські зони Е А Алтинбаєв пише про зони прискореного економічного розвитку, зони спільного підприємництва та зони цілісного економічного району з повною відновлювальною структурою обробної промисловості Ю С Степанов наводить класифікацію зон, що відносяться до п"яти типів безмитні, експортні промислові, парки технологічного розвитку, зони страхових та банківських послуг, імпортопромислові зони та зони імпортозаміщення А Корнєєв надає перевагу семи типам зон, що відрізняються за площею та функціональною спрямованістю - це

ресурсні, транспортні, фінансові, складальні, рекреаційні, складські, технопарки А П Кузнєцов - провідний російський дослідник у цій галузі - вважає за необхідне розрізняти зони вільної торгівлі, підприємницькі, технологічні парки зони експортного виробництва, спеціальні економічні зони

Всі наведені точки зору на типологію ВЕЗ, без сумніву, мають внутрішню логіку та дозволяють під різними кутами зору осмислити феномен ВЕЗ Можна вважати досить корисним подібне різномаїття підходів, оскільки в процесі відстоювання власних точок зору автори наближаються до істини

Пропонується наступна класифікаційна схема СЕЗ (рис. 1). Спеціальні (вільні) економічні зони поділяються на окремі типи залежно від географії розташування, характеру об"єкта зонування, взаємодії з позазональною економікою, масштабами та значущістю вірішуваних проблем, функціональною спрямованістю

Так, залежно від місцерозташування відносно державних кордонів, ВЕЗ розподіляються на внутрішні (розташовані у внутрішніх районах країни) та зовнішні (розташовані базпосередньо на кордоні)

Згідно з характером взаємодії з економікою приймаючої держави слід розрізняти зони інтеграційного (в механізм зони закладено принцип тісної взаємодії з суб"єктами підприємництва поза межами зони) та анклавного типу (зона функціонує в просторі, що є замкненим відносно позазональної господарської системи та відкритим для зовнішніх зв'язків) Зони анклавного типу є антиподом інтеграційних, створюються переважно для максимізацп зовнішнього притоку товарних та фінансових ресурсів, локалізуються на невеликій за розміром території та в процесі діяльності мінімально взаємодіють з рештою економічного простору приймаючої держави, їх механізм найбільш наближений до умов та законів світового ринку, дозволяє зменшити ступінь залежності ВЕЗ від позазонального економічного простору та інерційної системи управління Це забезпечується як адміністративними так і економічними заходами Останні повинні переважати, оскільки мають внутрішні стимули саморозвитку та вдосконалення і можуть в подальшому бути розповсюджені за межі зони

За характером організації зони можуть бути локальними (точковими) та комплексними Локальною (точковою) визнається та вільна економічна зона, яка розміщується в межах спеціально визначеної незаселеної території площею до 500 га та має тільки об"єкти забезпечення життєдіяльності зони і є вільною від забудови.

СЕЗ