В той же час подальший спад промислового виробництва спостерігався в 13 регіонах, найбільш значний - в Автономній Республіці Крим (-24%), у Кіровоградській (-22), Одеській (-21.3), Київській (-18.9), Тернопільській (-16.5%) областях. По цих регіонах потрібно вжити невідкладних заходів з боку центральних виконавчих
органів для виправлення становища у промисловому секторі і досягнення його стабільної роботи.
Протягом 1991 -1996 років обсяги виробництва сільськогосподарської продукції скоротились у всіх 25 мезорегіонах. Найбільше падіння сталося у Кіровоградській, Запорізькій, Луганській, Миколаївській областях, Автономній Республіці Крим (понад 50% у кожному проти 40% по Україні в цілому). Більш помірними темпами спад виробництва продукції аграрного сектора відбувався у Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській та Хмельницькій областях, де темпи падіння становили від 20 до 35%.
За цей час відбулися деякі зміни у динаміці територіальних пропорцій аграрної сфери. Зокрема, зросла питома вага Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Полтавської, Харківської, Хмельницької, Черкаської областей, тобто тих регіонів, де важливим напрямом сільськогосподарської спеціалізації є зернове І цукрове господарство. Знизилася частка таких регіонів, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Житомирська, Запорізька, Львівська області. В цілому зрушення у територіальних пропорціях стосовно розвитку сільського господарства були меншими, ніж у розвитку промисловості.
У 1997 році ситуація у сільськогосподарському виробництві ще залишалася складною. В Україні дещо зросли обсяги виробництва зерна, соняшнику, овочів, плодів та ягід. Однак зменшилося виробництво цукрових буряків, продукції тваринництва, що призвело до загального скорочення валової продукції проти 1996 року на 1,9%. У більшості областей також не одержано приросту виробництва валової продукції сільського господарства. Ці дані свідчать про те, що минулий рік не став роком стабілізації у роботі аграрного сектора. У цьому році потрібно докласти багато зусиль місцевим органам влади і виробникам сільськогосподарської продукції для того, щоб стабілізувати ситуацію в аграрному комплексі і створити необхідні умови для збільшення виробництва продукції для внутрішніх потреб країни та експорту за кордон.
Економічна криза, що охопила усі галузі матеріального виробництва, дуже негативно проявила себе у сфері капітального будівництва. За 1991-1996 роки обсяги капітальних вкладень у народне господарство України зменшились у 4.4 раза, найбільш помітно у господарство західних областей - у 4.8 раза, в тому числі у господарство Волинської області - у 7 разів, Закарпатської - у 6 разів. Значне скорочення обсягів капітального будівництва було характерним для деяких Інших регіонів: у Одеській області - у 6 разів, Кіровоградській - у 7.2 раза, Автономній Республіці Крим - у 8 разів.
Внаслідок скорочення обсягів капітальних вкладень значно зменшились обсяги будівництва і введення в експлуатацію об"єктів соціальної та виробничої' інфраструктури, що негативно позначилося на рівнях забезпечення потреб населення у послугах цими об'єктами. Зокрема, обсяг введення житлових будинків у 1997 році скоротився проти 1990 року по республіці у 2.8 раза, а по деяких областях скорочення більш значні: у Дніпропетровській та Чернігівській - в 4.6 раза, у Миколаївській та Херсонській - у 3.9 раза, у Кіровоградській -у 3.3 раза.
Значний спад економічного потенціалу України, криза неплатежів, заборгованість по зарплаті та пенсіях, зростання безробіття та інше призвели до різкого зниження життєвого рівня населення. Відповідно до даних НАН України, купівельна спроможність населення країни складає зараз менше 20% від загальноєвропейської норми, а за показниками рівня життя Україна займає 95 місце у світі.
Поряд з підвищенням майново-грошової поляризації між різними верствами населення існує і не виправдана диференціація заробітної плати не тільки в галузевому, але й регіональному розрізах. Послаблення державної керованості у сфері оплати праці створює сприятливі умови для зростання диспропорцій у розмірах грошових доходів населення в багатьох областях країни. Природа цього явища досить складна і різноманітна.
Однак, з державної точки зору різкі відмінності у рівнях життя населення в окремих регіонах країни від середніх значень (у 2-3 рази) не досить виправдані (додатки 1.5-1.6). Світовий досвід свідчить, що значні регіональні коливання від середніх значень можуть призвести до серйозних суспільно-політичних зрушень і навіть руйнації територіальної цілісності.
За умов сучасного етапу розвитку національної економіки І особливостей соціально-політичної ситуації в окремих регіонах, коли відмінності умов життя населення значно більші 30-50%, пом'якшення регіональних диспропорцій - найважливіше завдання уряду і облдержадміністрацій країни.
Практично у всіх регіонах значно погіршилася демографічна ситуація. Суттєве падіння реальних умов життя абсолютної більшості населення, недостатній його соціальний захист призвели протяго 1991 -1997 років до перевищення показників смертності на показниками народжуваності, скорочення тривалості життя населенн і зменшення загальної його чисельності. З 1991 року в країні почавс сталий процес падіння природного приросту населення. Якщо в 199 році додатний природний приріст населення спостерігався у регіонах, то в 1997 році депопуляції населення не було лише Закарпатській області.
Найбільш помітно знижується кількість населення Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Харківській, Полтавській Кіровоградській, Черкаській, Чернігівській областях, в яких від"ємь коефіцієнти природного приросту населення вищі, ніж в середньом' по Україні.
Демографічна ситуація ускладнюється негативним пpoцeco^ зростання безробіття. У зв"язку із сталим спадом обсягіі виробництва проблема зайнятості трудових ресурсів на сучасному етапі значно загострилася. Рівень безробіття по регіонах щорічне підвищується. Ця складна соціальна проблема стала характерною не тільки для західних областей (як це було раніше), а практично для всі> регіонів.
Аналіз соціально-економічного розвитку регіонів у період реформування економічних відносин (1991-1997 роки) свідчить пре подальшу руйнацію територіальних пропорцій, які складалися десятиліттями І набули досить закономірного характеру у різних сферах економічної діяльності.
Перехід економіки регіонів до ринкових відносин відбувається стихійно, нерегульовано, позбавлений необхідного державного централізованого контролю, практично пущений на самоплив.
Внаслідок цього замість поступового нівелювання (зближення) рівнів соціально-економічного розвитку регіонів відбувається процес Їх подальшої диференціації. Найбільш загальною тенденцією сучасного етапу регіонального розвитку можна назвати наростання "поляризації" між західними та східними регіонами за рівнями соціально-економічного розвитку та величинами економічного потенціалу. Адже саме західні області характеризуються найвищими темпами падіння як абсолютних, так і відносних показників виробництва валового та чистого продукту, промислової продукції, деяких параметрів соціального розвитку, насамперед, середньомісячної зарплати робітників та грошових доходів населення.
Завантажити реферат