Організація спортивної гурткової роботи

Перш за все треба враховувати, що в роботі з дітьми 10—12 років основну увагу слід при­ділити загальній фізичній та багатоборній під­готовці, опрацюванню якомога більшої кількос­ті рухомих навичок різного характеру. Цього можна домогтись введенням у заняття комплек­су природних рухів (біг, стрибки, метання, лазання), а також різних рухливих ігор, ігор з м'ячем, гімнастичних вправ тощо.

Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку, займати більше 20—25% загального обсягу учбового матеріалу. При цьому заняття мають провадитись, головним чином, у плані вивчення техніки та основ тактики.

У роботі з юнаками 13—15 років вимоги до загальної фізичної багатоборної підготовки за­лишаються ті ж самі, але розширюється коло рухомих навичок, більше уваги приділяється розвиткові швидкісних та швидкісно-силових якостей, оволодінню й вдосконаленню техніки з обраного виду спорту, тактиці. В невеликому обсязі в заняття вводяться силові наванта­ження.

Зберігаючи в роботі з юнаками 16—18 років великий обсяг загальнофізичної та спеціальної підготовки, збільшують швидкісні, силові на­вантаження та навантаження на витривалість. В учбово-тренувальпому процесі все більше міс­це займає скеровано тренування з обраного виду спорту. Характер технічної й тактичної підготовки значною мірою наближається до характеру цієї підготовки в дорослих.

Перелік етапів підготовки юних спортсменів (Г.Г. Бухман) має орієнтовний характер. Інколи можуть змінюватись залежно від багатьох об­ставин і, зокрема, від особливостей обраного ви­ду спорту. Специфіка окремих видів спорту ви­магає відповідних змін у формах і методах на­вчання й тренування.

Добір засобів для учбово-тренувального процесу з цим контингентом фізкультурників і спортсменів повинен грунтуватись на анатомо­фізіологічних особливостях відповідних вікових груп. В зв'язку з цим гостро постає питання про найтісніший зв'язок лікаря, інструктора й тре­нера для забезпечення такого порядку, який виключав би можливість початку тренування дітей, підлітків та юнаків без ретельного медич­ного огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або трсну пальних навантажень, а також навантажень у процесі спортивних зма­гань,

Самоконтроль. Громадському інструктору, тренеру важливо самому знати та навчити фізкультурників самоконтролю, який, звичайно, не може замінити лікарського контролю, але б цінним доповненням до нього.

Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом свого здо­ров'я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м'язова сила тощо.

Для обліку самоконтролю треба завести спе­ціальний зошит, в якому занотовувати всі дані.

Самопочуття. Цей показник відображає ба­дьорість, життєрадісність, підвищення праце­здатності або, навпаки,— кволість, зниження загального тонусу. Якщо спортсмен почуває, що під впливом тренувань самопочуття погір­шується, то це служить сигналом, що насту­пила перевтома,

Сон. Нормальним вважається міцний сон, який настає досить швидко. Після такого сну людина ранком прокидається бадьорою, з почут­тям легкості. Перевтома характеризується без­сонням, почуттям, що сон не дав відпочинку, не відновив сил.

Апетит. Нормальне тренування, виконання вправ з доступним даній людині навантажен­ням сприяє апетиту.

Вага тіла. На початку тренувань (7—15 днів) вага зменшується (організм звільняєть­ся від лишків води й жиру), потім зростає за рахунок збільшення м'язевої маси, а в даль­шому залишається на одному рівні. Якщо ж вага і далі зменшується, необхідно звернутись до лікаря. Після тренувань або змагань вага знижується, однак протягом доби має прийти до норми.

Бажання тренуватись. Здорові люди зав­жди виявляють бажання займатись фізичними вправами, спортом; коли ж такого бажання нема або з'явилася байдужість до фізичних вправ, то це — ознака иеров-юми. В цьому випадку треба порадитись з тренером, лікарем та зменшити тренувальні навантаження, відпочити або переключитись на інші вправи.

Пульс — це найоб'єктивніший показник ді­яльності серцево-судинної системи. Лічити пульс повинен уміти кожен фізкультурник. Підрахунок пульса здійснюється за секундо­міром або хвилинною стрілкою годинника про­тягом 15 секунд. Одержана цифра множиться на чотири, таким чином ми знаємо кількість ударів па одну хвилину.

Пульс здорової нетренованої людини в стані спокою дорівнює 60—70 ударам на хвили­ну. В тренованих спортсменів у стані спокою пульс повільніший.

Діяльність серцово-судинної системи при м'язових напруженнях посилюється, і після за­кінчення фізичних навантажень пульс може дорівнювати 100—160 ударам на хвилину, а іноді й більше. Однак через 5—6 хвилин пульс приходить до норми. Чим здоровіша й тренованіша людина, тим швидше пульс вертається до вихідної величини.

Дихання. Хорошим диханням є ритмічне, глибоке дихання, яке супроводжується повним розширенням грудної клітки. Нормальна час­тота дихальних рухів 10—18 на хвилину. Чис­ло дихальних рухів підраховують, поклавши долоню на нижню частину грудини і верхню частину живота: вдих і видих вважаються за одне дихання.

М'язова сила. Силу м'язів кисті правої та лівої руки вимірюють ручним динамометром. Результати заносять до зошита самоконтролю.

Дані самоконтролю час від часу аналізую­ться разом з інструктором, тренером, лікарем.

СПОРТИВНІ ЗМАГАННЯ

Громадський фізкультурний актив готує та провадить спортивні змагання, які займають важливе місце в системі фізичного виховання.

У масовому розвиткові спорту велику роль відіграє емоційний фактор спортивних зма­гань. Гостра спортивна боротьба, яка відбуває­ться під час змагань, бажання спортсменів швидше пробігти, вище й далі стрибнути, під­няти якомога більшу вагу і т. п. розвивають у молоді любов до спорту, відповідають Її прагненням до здорового, сильного, красивого, а це обумовлює необхідність систематично тре­нуватись, зміцнювати своє здоров'я, загартову­ватись, набувати «бойового» досвіду спортив­ної боротьби.

Спортивні змагання не тільки сприяють ви­хованню у фізкультурників таких важливих рис характеру, як наполегливість, воля до пе­ремоги, сміливість, колективізм, дружба, але й мають вирішальне значення в організаційно­му зміцненні та пожвавленні всієї діяльності колективів фізкультури і, насамперед, сприя­ють залученню нових верств населення до си­стематичних занять спортом.

Участь у спортивних змаганнях стимулює спортсменів удосконалювати свою майстер­ність, краще оволодівати спортивною технікою, безперервно підвищувати рівень всебічного фі­зичного розвитку, а це, в свою чергу, створює необхідні умови для досягнення високих спор­тивних результатів.

Проведення спортивних змагань плану­ють так само, як і тренування. Від строків проведення змагань залежить планування учбово-тренувальної і виховної роботи, напрям роботи спортивних секцій, ось чому календар­ний план спортивних заходів має бути ретельно продуманий і складений на рік.