Організація спортивної гурткової роботи

Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного вдоскона­лення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична до­сконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній ро­боті з юними спортсменами. Всебічний фізич­ний розвиток у юні роки забезпечить міцне здо­ров'я, працездатність, високі спортивні резуль­тати в зрілому віці.

Другий принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які за­безпечать розуміння, активне ставлення спорт­смена до них. Принцип свідомості, який у сучасній системі тренування став одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бе­сіди про конкретні завдання кожного трену­вального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудо­ваний на тому фізіологіч-ному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступово, протягом пев­ного часу. Звідси висновок — тренувальне на­вантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Най­правильнішим при навчанні є сполучення пра­вил — «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тиж­неві, місячні й річні плани тренувань. Посту­повість у навчанні має відповідати силам і мож­ливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, трено­ваності та зростання спортивних результатів. І навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей уч­нів, прагнення до «швидкого» зростання трено­ваності, спортивних досягнень протягом корот­кого часу (здійснення так званої форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормати­ви) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність по­вторень, щоб домогтись відповідних змін у пере­будові органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтер­вал відпочинку між ними значною мірою зале­жать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звер­нути на то, що до чергового заняття треба при­ступати з достатньо відновленими силами пі­сля попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, сприт­ність і точність рухів. Продовжувати трену­вання при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть віднов­лені, повторити вправу вдруге, потім, знову-та­ки після відпочинку,— втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і тоді, коли на­ступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок впра­ву треба повторювати доти, аж поки вона не буде виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті — між вправами.

Принцип повторності вимагає систематично­го тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якос­ті. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на трену­вальних заняттях павичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших проблем сучасної методики тренування с проблема роз­витку високих вольових якостей спортсменів. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості до відповідальних змагань. Високі вольові якос­ті досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Виховання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних питань, які стоять перед гро­мадським інструктором, тренером.

Зазначені принципи тісно пов'язані між со­бою. Всебічної фізичної підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуван­ні, а поступовість ґрунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а лише у взаємозв'язку, в єдиному про­цесі виховання, навчання й тренування спорт­сменів.

СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особли­вості видів спорту, періодів. Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної тех­ніки, тоді як підготовленим спортсменам необ­хідні спеціальна технічна підготовка та оволо­діння тактичною майстерністю. В підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.

Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумов­лене оволодінням спортивною технікою. Техніч­но досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних резуль­татів.

Важлива сторона спортивної техніки — еко­номне виконання вправи, яке забезпечує збере­ження сил. Під час навчання спортсмен пови­нен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих деталей і рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спорт­смена належить тренерові, який повинен розу­чити з ним вправу в цілому І по частинах, про­аналізувати кожен рух.

Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціональніше вико­ристати сили й можливості для перемоги.

Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосередньо­го контакту з суперником.