При розгляді аратто-арійського підгрунтя українського, почасти й російського козацтва не слід забувати, що Аратта-Арта-Арсанія проіснувала на території Русі аж до ІХ-ХІ ст., Арія-Оріяна-Дандарія-Дандака - до IV ст. (а у печеніжсько-половецькій традиції - щонайменше до середини ХІІІ ст.). Говорячи про киян-козаків, слід знати тотожність інд. Данд(ак)и, іран. Пал(ак)а, слов. Кия. В усіх випадках цей династичний термін походить від сукупності побутових і священних понять, що зводяться до індоєвропейських 'жердини' та 'жезла'. Злиття русичів з половцями у військові загони козаків ХІІІ-ХV століть відбувалося в умовах партизанської боротьби обох народів проти татаро-монгольської навали. Її писемні свідоцтва першими наводять назву козак. У польських документах відомості про них поширюються з 1489 р. При цьому М. Меховіта в "Трактаті про дві Сарматії" (1518) розрізняв казаків татарських і козаків рутенських - 'руських', тобто українських.
Козаки-запорожці зберігали легенди різних історичних глибин [], що засвідчуюють і різні назви козацтва. Найближча до сучасності легенда про чорногорів: "Тепер покоління запорожців, що кинуло Січ за Катерини, живе, кажуть, під турком на Чорних горах, і козаки знову звуться чорногорами".
Давнішою є розповідь про походження запорожців від козар, які буцімто "з великою силою народу вийшли із-за Києва, з своїм ватажком, кошовим Германом". Цю версію можна співставити зі свідченням "Велесової книги" [4а-в] про іронців, що в середині ІХ ст. допомогли русичам у війні з хозарами - найпізнішими сарматами (за Л. М. Гумільовим), правителі яких породичалися з юдеями. Іронці, пращури осетин, теж були нащадками скіфо-сарматських племен, що належали до іранського відгалудження арійської спільноти (яку науковці умовно називають "індо-іранською"). Одне з племен Ірану мало назву германи. Але згадка про Германа могла зберігтися й від навали германців-готів, які прийшли з Прибалтики до Причорномор'я на початку ІІІ ст. і деякий час співіснували з наступними хозарами.
Згадку про готів, вірогідно, відображено й у переказі про прийняття князем Амлином до свого війська попоредників запорожців, які "не тут жили, а десь у лісах, під Києвом. Киями звалися од того, що ходили в походи з кийками". Свідоцтво про киян може сягати тут часів існування індоєвропейської (араттської) спільноти, до якої входили не дуже ще тоді розмежовані пращури аріїв, слов'ян та германців. Готсько-візантійський історик VI століття Йордан, згадуючи про давні часи, називає прибалтийський союз вандалів і венедів. Засновниками його (а також, за "Велесовою книгою", одноетнічних їм слов'ян, союзу оріян і борусів) вважалися дід Арій (Орій, Ірій, Ор) та батько Кий; надалі цей союз започаткував Готське князівство в Тавриді. Безпосереднім же предком готів був Амал, - чи не Амлин із легенди козаків-запорожців?
Безсумнівно індоєвропейське походження має легенда про те, що "запорожці - із малих дітей. Їх усього було дванадцять чоловік". Тут присутній перегук із 12 подвигами Геракла - 'героя, уславленого (богинею) Герою(-'Роком')', тезкою слов'янського Ярослава. Геракл почав геройствувати малою дитиною, ще в колисці задушивши змій, насланих Герою на нього та брата. Крім того, зародження й розквіт культу 'Дитини-захисника' - притаманного надалі індоаріям (Шішупал), русенам-етрускам (Сосіпол), слов'янам-русичам (молоді брати Кий, Щек, Хорив із князівства полян) - простежено в араттських і арійських поселеннях та могильниках Дністро-Дніпровського регіону VI-III тис. до н. е. А відповідності подвигам Геракла часів Троянської війни (кінець ІІ тис. до н. е.) знаходимо в запорозьких легендах про Змієві печери на порожистих островах Перун і Хортиця. В обох випадках мовиться про героя-змієборця та діву, яка народила від нього трьох синів-богатирів.
Зберігся (Л. Безклубим: [1]) "Супойський переказ" про походження світу, України й козацтва: "Колись в сиву давнину породив [небесний] батько Коло з матір'ю Даж-землею під час нічної грози люд вкраїнський, та й дав їм землю з півночі на південь од моря до моря та з заходу на схід од Дунаю до Дніпра-Дону. Та й заповів їм не ходити за ту землю та не оддавати […] та дав брата свого Місяця на сторожу козацтву тому характерному, щоб берегли землю ту денно і ношно. А щоб вправні були та згуртовані, то докинув вісім променів своїх козацьких на небо, щоб у скруту поглядали на Воза того; знали (б), в чім сила їхня козацька. Й були од Батька сторожи - чорна ненависть безмежна та завбачливість розуму од підступу, межи товариства, неправди проти звичаю та до ворога лють. А од Матері, Землі грозової, любов безмежна до люду краю, сім'ї своєї, - така червона аж багряна (любов), як сполох небесний". Дані про доіндоєвропейське виникнення Дажбога [12] підтверджено тут жіночою його іпостассю - що характерно для матріархальної Аратти. Відображено також давнину щонайменше 2300 р. до н. е. (коли жерці індоєвропейського світу повсюди замінили місячні календарі на сонячні). Заповіти [1] 20 і 24 засвідчують: "Місяць - дядько старший над душами правдивими козацькими", "Вистригти оселедець - стати під Батьків заповіт: то Колові сонячні брати-промені до краю доведені". Крім того простежуються специфічні відповідності текстам 30 і 16 "Велесової книги" [2], які датуються 2300-1700 рр. до н. е. Помітно, що Батько Коло "Супойського переказу" - не тільки Сонце та осяяний ним небокрай, а й Коло Свароже - нічний зодіак. Він у козацькому переказі ще 8-частинний; наступний 12-частинний сонячний зодіак з'являється в українській Наддніпрянщині із XXIV-ХХІІІ ст. до н. е. [31].
Ось яких глибин сягають етноісторичні витоки козацьких традицій!
2. Жерці та воїни - хто головніший?
Ведичне суспільство матріархальної Аратти та патріархального Аріану складалося з 3-4 верств: з брахманів-жерців, кшатріїв- або раджанья-воїв, вайшья-общинників та шудрів-різноробів. Ця ієрархія найвиразніше простежується в поховальному обряді курганів-могил V-II тис. до н. е. [25]. Надалі, з розкладом общинного і зростанням рабовласницького ладу, варни перетворилися на касти (перехідні до класів Європи) - і люди стали потрапляти до них не за здібностями, а за походженням. Тоді вже (з часів Трої та Скіфії) на перший план вийшли воїни, але інтелектуали ще й досі шануються найбільше з усіх суспільних верств.
Могили аріїв (та араттів, їх поважних наставників) слугували не так кладовищами, як храмами й обсерваторіями. Тут приносилися жертви, відбувались свята, розгорталися міфоритуали, - а також провадилися календарні (для сільськогосподарських та інших потреб) спостереження за небесними світилами. Займалися цим брахмани - предтечі українських рахманів та характерників. Вони ж регулювали суспільно-господарчі відносини і впорядковували міфотворчість - світоглядне відображення образно-інтуїтивного світосприймання, притаманного тодішнім людям.
Археологами досліджено кілька пам'яток, де простежується виникнення арійської варни брахманів (т. з. кемі-обинська культура, за назвою кримського кургана Кемі-оба) та її місця в суспільстві. Найбільш виразні в цьому відношені кургани біля с. Старосілля Велико-Олександрівського р-ну Херсонської області. Тут простежено формування зазначеної культури внаслідок взаємодії представників Аратти й Шумеру з місцевим населенням: державотворці двух перших ввели у середовище Аріану своїх спільних місіонерів, - напевно, з метою полегшення власних взаємозв'язків через чужі племена (згуртовані тими місіонерами в арійську спільноту) між Наддніпрянським та Месопотамським обширами. Звідтоді, з середини IV тис. до н. е., для брахманських поховань стають притаманними гробниці із кам'яних плит. Їхній міфоритуал впливає на місцеву ямну культуру. Найпізнішу гробницю Старосільських курганів можна віднести до зрубної культури середини ІІ тис. до н. е., причетної до часткового переселення аріїв, оріян і борусів до Бгарати-Індії.
Завантажити реферат