Проте общинні традиції аріїв та шанування ними жерців зберігалися, в значній мірі, й надалі - включаючи українську козаччину з її січами, радами, характерництвом тощо. Сила традицій була продемонстрована відсіччю (в 514-512 рр. до н. е.) скіфів персам. Обидва ці етноси були прямими нащадками іранського відгалудження аріїв; обидва (хоча й далеко не в рівній мірі) досягли рабовласницької державності. Але в Персії за часів царювання Кіра та Дарія сталася остаточна зміна влади жерців владою воїнів. Відповідно змінилася й ідеологія: ведична на зороастрійську. Походи Кіра й Дарія, спрямовані вглиб Сакії та Скіфії, мали за мету затвердити - військовою силою - ці зміни в усьому арійському світі [28; 31]; обидві спроби стали невдалими…
Відповідаючи на друге запитання, поставлене напочатку заключного розділу, слід пам'ятати: чого сучасна культура європейського типу не здатна вирішувати на притаманному їй речовинному рівні, рахмани-характерники (тим паче їхні попередники - брахмани й курити) вміли вирішувати на польовому рівні, виходи на який було опрацьовано аратто-арійською культурою. Нині починається час, коли розкриття польових основ культури знову стає актуальним; відповідно зростає важливість аратто-арійських, загалом народних традицій.
Наголосимо вищезроблений висновок: уявлення про надзвичайні войовничість та жорстокість аріїв - хибні. Так мали право уявляти хіба що общинна Аратта й наступні за нею общинні ж племена V-II тисячоліть до н. е., - але порівняно з воєнщиною рабовласницьких та інших класових формацій (включаючи сьогодення) арії були надзвичайно миролюбиві: бо мали подібні, хіба вже розбещені, общинні чесноти. Головна різниця між арійською й наступними військовими доктринами полягає в установці останніх на нищення ворогів та (у кращому разі) їх поневолення. Арійська ж доктрина набагато гуманніша. За нею, ворогів "перероджували" - і не тільки зброєю, але й обрядово. Ще й войовничі скіфи (прямі нащадки іранського відгалудження аріїв-індоіранців) уподібнювали свій меч-акінак чоловічому органу продовження роду. І козаки, спадкоємці арійських традицій, найвищою зброєю вважали некривдну булаву, а смертоносну шаблю називали матір'ю, сестрою, дружиною.
Щоб там не патякали про жорстокість козацтва, але людяність, шанування життя - і ворожого також - були у них на першому, священному місці [7]. Найзвитяжніший кошовий отаман Іван Сірко - який втратив у боротьбі з тарами обох своїх синів - порятував тих же татар, коли їх косили чума й посуха. Здавалося б (за християнською навіть мораллю): ну й нехай вороги перемруть, їх карає сам Бог! Проте зневірені вже татари звернулися за поміччю не до Аллаха чи Христа, а до "урус-шайтана" Сірка - найавторитетнішого серед козаків-запорожців. Вони попросилися пожити й відлікуватися у благодатній долині Дніпра, і Сірко їм дозволив. А всім незгодним з відповідав: "Будьмо людьми"!
ЛІТЕРАТУРА:
1. Безклубий Л. З давніх звичаїв // Спас. Український звичай. - Запоріжжя, 2000. - С. 8. 2. Велесова книга // Пер. і ком. Б. І. Яценко. - К., 1995. 3. Велецкая Н. Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М., 1978. 4. Воропай O. Звичаї нашого народу. - К., 1991. 5. Геродот. История. - Л., 1972. 6. Египетская Книга мёртвых. - СПб, 2004. 7. Іван Сірко // Укладачі збірки: В. Л. Чуйко, Ю. М. Мушкетик, В. І. Сергійчук. - К., 1992. 8. Кейпер Ф. Б. Я. Труды по ведийской мифологии. - М., 1986. 9. Кобилюх В. О. Українські козацькі назви у санскриті. - Л.-К.-Дон., 2003. 10. Кузьмин А. Г. Начало Руси. - М., 2003. 11. Между жизнью и смертью. - Днепропетровск, 1992. 12. Мосенкіс Ю. Л. Трипільський прасловник української мови. - К., 2001. 13. Моуди Р. Жизнь после жизни. - М., 1990. 14. Наливайко С. І. Індоарійські таємниці України. - К., 2004. 15. Павленко Ю. В. Праславяне и арии. - К., 2000. 16. Пилат В. С. Бойовий гопак. - Львів: Логос, 1999. 17. Притула О. Л. Українське бойове мистецтво "Спас". - Запоріжжя: Запорозький Спас, 2000. 18. Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси. - М., 1987. 19. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини // Упор. і приміт. В. А. Чабаненко. - К.: Дніпро, 1990. 20. Скульский А. М. Спас. - Николаев: ООО "Приват-Полиграфия", 1997. 21. Слабошпицький М. Ф. З голосу нашої Кліо. - К., 2000. 22. Славянские Веды // Пер. и прим. А. И. Асов. - М., 2003. 23. Тибетская Книга мертвых. - М., 1999. 24. Трубачев О. Н. Indoarica в Северном причерноморье. - М.: Наука, 1999. 25. Шилов Ю. А. Прародина ариев. - К.: СИНТО, 1995. 26. Шилов Ю. А. Гандхарва - арийский Спаситель. - М.: Сфера, 1997. 27. Шилов Ю. А. Цілитель. - К.: Аратта, 2003. 28. Шилов Ю. А. Истоки славянской цивилизации. - К.: МАУП, 2004. 29. Шилов Ю. А. Край ушедших лет. - К.: Аратта, 2004. 30. Шилов Ю. О. Про витоки космогонічних уяв запорожців // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. - К.: ІІ АНУ, 1993, вип. ІІ. - С. 147-153. 31. Шилов Ю. О. Джерела витоків української етнокультури. - К.: Аратта. 2002. 32. Шилов Ю. О. Праслов'янська Аратта. - К., 2003. 33. Шилов Ю. О. Арійські традиції запорожців // Козацьке лицарство - основа національного виховання. - К.: МАУП, 2004. - С. 7-14. 34. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. Т. 1-3. - К.: Наук. думка, 1989-1991.
Завантажити реферат