Рефлексія. Цей спосіб близький до заохочення. Повторюючи слова, які були сказані хворим, лікар спонукає його повідомити додаткові факти. Рефлексія може виявитися корисною як для з'ясування фактів, що зацікавили лікаря, так і для переживань хворого.
Пояснення. Іноді слова хворого й асоціації, описані ним, носять неконкретний характер. І якщо лікарю важко зрозуміти їхній зміст, він може попросити пояснити, запитавши, наприклад: "Скажіть, а що ви розумієте під застудою?" або "Ви сказали, що зробили так само, як ваша мама. Як це зрозуміти?".
Співчування. У спілкуванні з лікарем хворі можуть висловлювати й без слів почуття, які їх турбують і які вони приховують. Ці почуття можуть відіграти вирішальну роль у розумінні хвороби пацієнта І плануванні його лікування. Якщо лікарю вдається з'ясувати ці почуття, він повинен поставитися до них з розумінням та співчуттям І зробити так, щоб хворий відчув себе спокійнішим І зміг продовжувати розмову. Своє співчуття лікар може висловити простою фразою "Так, я розумію". Його можна висловити також, сказавши - "Ви, напевне, дуже засмучені" або "Вам, напевне, дуже важко". Співчуття хворому можна виявити І без слів (наприклад, лікар пропонує хворому хусточку або склянку з водою, якщо він розплакався, або бере його за руку, висловлюючи таким чином розуміння). Співчуваючи, водночас треба бути впевненим, що хворому це потрібно Так, якщо лікар поспівчував хворому з приводу смерті його родичів, у той час як вона фактично звільнила його від тривалого фінансового тягаря й переживань, то лікар неправильно зрозумів ситуацію.
Конфронтація (протиставлення) У той час як співчування лікар висловлює почуттям, конфронтацію він проявляє, коли виникають суперечності у словах або поведінці хворого. Якщо лікар, наприклад, бачить ознаки гніву, тривоги або депресії, то конфронтація може допомогти хворому виразити свої почуття. "Ви говорите, що не хвилюєтесь, одначе ваші руки тремтять, коли ви говорите про це, І у вас сльози на очах". Конфронтація може допомогти лікарю І в тому випадку, якщо розповідь хворого несподівана "Ви не знаєте, що провокує у вас біль у шлунку, одначе, коли він у вас з'явився, ви уникали вживати їжу".
Інтерпретація (тлумачення). Це більш активне втручання у розповідь хворого. У цьому разі лікар висловлює скоріше висновок, ніж просто зауваження "Сьогодні для вас все було не так. Ви багато запитуєте про рентгенологічне дослідження. Ви боїтеся його?" Водночас Існує загроза неправильного тлумачення слів лікаря хворим, що може ускладнити розмову. Правильне використання цього способу допоможе лікарю виразити як співчуття, так і розуміння.
Отримання додаткової інформації. Використати методику опитування можна у невимушеній розмові, під час якої зазвичай вдається отримати загальне уявлення про недугу хворого Для уточнення хронологічної послідовності подій лікар може ставити запитання на зразок: "Що потім?" або "Що сталося після цього?". Одначе більшу частину часу лікарю доводиться з'ясовувати додаткові деталі, уточнювати подробиці, яких хворий у своїй розповіді не згадав Якщо захворювання супроводжується болем, то лікарю треба з'ясувати такі деталі:
1. Локалізація болю. Куди він іррадіює?
2 Властивість болю Що він нагадує?
3. Інтенсивність. Наскільки він сильний?
4. Час появи. Коли він почався (починається)? Як довго він триває2
5 Обставини, за яких він виникає, включаючи чинники навколишнього середовища, емоційні реакції та Інші обставини.
6. Чинники, що полегшують або посилюють біль.
7. Супутні прояви.
Так само лікар описує й Інші симптоми. Така деталізація відіграє основну роль у проведенні диференційної діагностики.
Клінічне мислення. Після детального розпитування про симптоми лікарю необхідно аналітичним шляхом з'ясувати, які системи та органи можуть бути задіяні у патологічному процесі Наприклад, біль у нижній кінцівці може бути наслідком ураження кісток, м'язів, судинної або нервової систем. Супутній набряк у ділянці щиколоток свідчить про ураження вен Біль у суглобах зумовлений ураженням кісток та м'язів, а біль, який "стріляє" від попереку у ногу нижче від коліна, — наслідок здавлення нервових корінців. Детальніший опис перебігу клінічного мислення подається У відповідних посібниках та підручниках Із внутрішніх хвороб І не входить до завдання даного підручника.
Прямі запитання. Для отримання конкретної Інформації доцільно ставити прямі запитання. Формулювати їх треба за наведеними нижче принципами. Прямі запитання повинні йти у порядку конкретизації певного симптому, наприклад, логічною буде така послідовність запитань: "Що нагадував вам загрудинний біль? У якому місці ви його відчували? Покажіть". Прямі запитання не повинні бути навідними. Якщо хворий позитивно відповідає на запитання: "У вас були дьогтеподібні випорожнення?", — то лікар може засумніватися, чи дійсно хворий мав дьогтеподібні випорожнення. Краще сформулювати це запитання, наприклад, так: "Якого кольору були випорожнення?". Намагайтеся задавати питання, які не потребують одночасних відповідей "так" або "ні". Наприклад, сформулювати запитання так: "Через скільки сходинок у вас з'являється задишка?" краще, ніж запитати: "У вас буває задишка, коли ви підіймаєтеся сходинками?". Інколи буває так, що хворий не може описати свої симптоми без сторонньої допомоги. У такому випадку для більшої об'єктивності лікар повинен запропонувати хворому декілька можливих відповідей: "Цей біль тупий, гострий, тиснучий, пекучий, стріляючий або якийсь інший?". Майже будь-яке пряме запитання допускає передусім дві можливі відповіді ("У вас кашель з мокротинням?").
Додаткові відомості
Хоча попередній розділ представляє собою найважливішу частину історії хвороби, цінні відомості містяться і в її наступних розділах. У більшості з них прямі запитання є для лікаря основним методом. Одначе він повинен бути уважним, не пропускати важливої інформації, яка стосується як соматичної, так і емоційної сфери, бути готовим перейти у разі необхідності до непрямих запитань. Наприклад, збираючи сімейний анамнез, лікар може розпитати про смерть родичів або хворобу дітей. Це сприятлива можливість з'ясувати, як вплинули ці обставини на хворого ("Як ви пережили це?" або "Наскільки сильними були ваші переживання?"). Опис органів та систем може вимагати такого самого докладного дослідження, як історія захворювання. Лікар повинен зберігати при цьому гнучкість.
Збирання відомостей, які стосуються інтимного життя хворого. Лікарі і студенти завжди зазнавали труднощів у розмові з хворим на делікатні, емоційні теми. Спочатку список таких запитань може бути довгим і включати в себе сексуальну активність, ставлення до смерті, фінансові проблеми, расову та етнічну належність хворих, стосунки у сім'ї, сімейні чвари, психічні захворювання, фізичні недоліки, функції сечовиділення і випорожнення кишечника. Більшість може почуватися незручно під час обговорення деяких із цих тем. Одначе більшість дорослих хворих досить легко відповідають на такі запитання, і лікар може з'ясувати важливі обставини, які відіграли певну роль у виникненні хвороби.
Завантажити реферат