ПЛАН
· Вступна частина
· Фізіологія нервової системи
· Фізіологія аналізаторів
· Фізіологія опорно-рухового апарату
· Вікові особливості кровообігу
· Вікові особливості дихання
· Вікові особливості травлення
· Вікові особливості обміну і енергії харчування
· Вікові особливості виділення
· Висновок
Людина із її складною анатомічною будовою, фізіологічними і психічними особливостями являє собою вищий етап еволюції органічного світу. Характерним для будь-якого організму є певна організація його структури.
В тілі людини багато органів, але кожний з них є частиною цілісного організму. Кілька органів, які разом виконують певну функцію, утворюють систему органів.
Основною функцією живого організму є обмін речовин і енергії. Життя можливе лише доти, поки відбувається обмін речовин.
Будь-якому організмові потрібні певні умови існування, до яких у нього виробляється пристосування в процесі розвитку.
В організмі людини всі органи, тканини і клітини пов’язані в єдине ціле.
В різних клітинах організму в процесі обміну речовин утворюються хімічні сполуки. Деякі з цих сполук мають високу біологічну активність, наприклад, гормони. Потрапляючи в кров, вони розносяться нею по всьому організму і впливають на діяльність інших клітин, тканин, органів. Так здійснюється взаємодія між клітинами і окремими органами, забезпечується діяльність організму як єдиного цілого.
Процес росту і розвитку є загальнобіологічними властивостями живої матерії. Ріст і розвиток людини, який починається з моменту запліднення яйцеклітини, являє собою безперечний поступальний процес, який відбувається протягом усього життя.
Вікові особливості у будові чи діяльності тих або інших фізіологічних систем ні в якому разі не можуть свідчити про неповноцінність організму дитини на окремих вікових етапах. Саме комплексом подібних особливостей характеризується той чи інший вік.
Під розвитком у широкому розумінні цього слова слід розуміти процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в організмі людини і приводять до підвищення рівня складності організації і взаємодії всіх його систем. Розвиток включає в себе три основні фактори:
· ріст;
· диференціювання органів і тканин;
· формоутворення (набуття організмом характерних властивих йому форм).
Вони перебувають між собою в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності.
І.А. Аршавський сформулював енергетичне правило скелетних м’язів “як становий фактор, який дає змогу зрозуміти не тільки специфічні особливості фізіологічних функцій організму в різні вікові періоди, а й закономірності індивідуального розвитку.
В процесі індивідуального розвитку раніше всього дозрівають функціональні системи, які забезпечують виживання організму.
Під функціональною системою П.К. Анохін розумів функціональне об’єднання різних органів, структурних утворень організму, завдяки чому досягається корисний пристосувальний результат. Так, на момент народження функціональної зрілості набуває система, що забезпечує акт сосання.
Гетерохронність в розвитку окремих органів і систем чітко проявляється і на різних етапах онтогенезу. Так, структурна диференціація аферентної частини нервової системи завершується у дитини в 6-7 років, тоді як еферентна її частина удосконалюється до настання зрілого віку.Центральні проекції рухового аналізатора дозрівають у підлітка до 13-14 років, а периферичні цього відділи удосконалюються до закінчення пубертатного періоду.
Основні етапи вікового розвитку.
Програма індивідуального вікового розвитку регулюється генетичним апаратом. На окремих вікових етапах дерепресується[1] чітко визначена частина генному.Зовні це виражається в прискореному дозріванні[2] тієї чи іншої структури і функції. Ці етапні моменти розвитку одержали відображення в сучасній віковій періодизації.
За період новонародженості[3], в грудному віці (до 1 року) та в перший рік переддошкільного періоду (від 1 до 3 років) у дитини відбувається прискорене формоутворення і дозрівання нервових структур головного мозку. Удосконалення структури призводить до функціонального стрибка: росту пізнавальних можливостей дитини як в переддошкільному, так і особливо в дошкільному віці (від 3 до 7 років).
На момент вступу дитини до школи закінчується період першого дитинства.
В молодшому шкільному віці (від 7 до 12 років) закінчується морфологічна диференціація клітин кори великих півкуль, утворюються умови для вищих форм аналітико-синтетичної функції мозку. З 8-9 років у дівчаток і з 10-11 років у хлопчиків починається препубертатні, що передують періоду полової зрілості, зміни.
Полова зрілість у дівчаток продовжується від 12 до 16 років, у хлопчиків – від 13 до 17-18 років.
Пубертатний період супроводжується більш інтенсивними темпами розвитку організму, складними морфофункціональними перебудовами, пов’язаними з підготовкою до репродуктивної функції. В цьому періоді відмічаються і найбільш високі темпи росту і збільшення маси тіла.
В пубертатному періоді відбуваються стрибкоподібні зміни як структури, та і функцій окремих органів. Стрибок росту – видовження тулуба. Через три місяці після ростового стрибка настає різке збільшення м’язової маси, а через півроку – збільшення маси тіла. Стрибкоподібні зміни відрізняються і в розмірах внутрішніх органів – серця, печінки, шлунку.
Пубертатні стрибки пов’язані з інтенсивним розвитком репродуктивної системи. З 12 років 6 місяців спостерігається прискорений ріст зовнішніх статевих органів у хлопчиків. В цей же час у них з’являється і виражені вторинні статеві ознаки. Через два роки з’являється волосся в пахвовій ямці і на обличчі, відбувається розростання хрящів гортані і послідуюче ламання голосу.
У дівчаток перші ознаки пубертатного періоду характеризуються набуханням області сосків, хоча поява волосся на лобку може випереджати це. Перша менструація співпадає з закінченням максимального темпу приросту тіла в довжину.
З завершенням періоду статевої зрілості не закінчуються процеси росту і розвитку. В юнацькому віці[4] продовжується ріст тіла в довжину (на 1-2 см. за рік), завершується структурне і функціональне дозрівання соматичних і вегетативних систем.
Період зрілості настає у жінок до 20 років, у чоловіків до 21 року. Зрілий вік – це вік чоловіків від 21 року до 60 років і у жінок від 20 – до 55 років.
В цьому віці виділяються два періоди:
· період розвитку і стійкості функцій організму[5];
· період початкової інволюції[6].
Для похилого віку[7] характерний прискорений розвиток інволюційних перебудов, зниження резервів адаптації. Однією з основних ознак старіння організму є зниження рівня основного обміну.
Після 75 років настає старість. Різко знижується рівень всіх фізіологічних функцій, падає опірність організму, отримують сприятливу морфологічну основу типові хвороби старості – атеросклерозу, ішемічна і гіпертонічна хвороби.
Завантажити реферат