В історії філософсько-етичної думки однією із визначальних проблем є свобода морального вибору людиною дій та вчинків, які відрізняються від соціально-масової поведінки. Людині доводиться постійно обирати лінію поведінки відповідно до своїх індивідуальних життєвих орієнтацій, коли об'єктивні обставини пропонують кілька варіантів, а треба надати перевагу лише одному.
Суб'єктом морального вибору може бути як індивід, котрий обирає той чи той вчинок у міжособистісних стосунках, так і соціальні групи (клас, нація, суспільство, політичні партії тощо), котрі діють у різних сферах суспільного життя і роблять свій, нерідко вагомий внесок, яким визначають перспективу розвитку культури та суспільства загалом.
Об'єкт морального вибору — це вибір одиничного вчинку, ідеалів і лінії поведінки, цілей, які можуть мати принципово протилежний характер, — між добром і злом, гідністю і ницістю, правдою і брехнею, та засоби реалізації цих цілей і т. ін.
Сама можливість вибору і такий широкий діапазон його об'єкта визначаються тим, що людина наділена відмітною родовою рисою — здатністю до духовно-морального самовизначення, в якому сам феномен вибору відіграє вирішальну роль, оскільки допомагає людині піднестися над обставинами, вийти за межі безпосередньої необхідності, яка скерована цими обставинами. Вибір стає стрижнем людської моральності, а міра моральної свободи вибору, прийняття чи неприйняття зовнішніх умов свого існування і внутрішніх засад поведінки виступає одним із найсуттєвіших чинників у духовному житті людини, у її моральній культурі.
Моральність завжди звернена до свідомості й волі людини та передбачає її здатність "переступити свої межі", "панувати над самою собою". Таким чином, передбачається певна свобода особистості у моральному виборі. Але така свобода вимагає абстрагування від тих історично сформованих культурних традицій, які мають визначний вплив на формування конкретної особистості.
В історії філософії свобода індивіда загалом традиційно розглядалась у співвідношенні з необхідністю і була не лише предметом невичерпного інтересу мислителів, а й каменем спотикання протягом тисячоліть. Філософське вирішення цієї проблеми має практичну вагу для оцінки дій і вчинків людини, воно визначає розуміння моралі та права, оскільки неможливо вести мову про моральну і правову відповідальність особистості за свої вчинки без визнання її свободи. Якщо люди не володіють свободою, а діють тільки виходячи з необхідності, питання про їхню відповідальність за свій вибір втрачає сенс, а життєва ситуація постає для них завжди однозначною, приреченою, фатальною, такою, що не дає можливості розширення діапазону вибору.
Однією з умов морального вибору є варіативність поведінки, тобто наявність діапазону об'єктивних можливостей порівнювати і надавати перевагу певним вчинкам, а також свідомо визначати сенс свого життя, тобто мати суб'єктивну здатність вибирати.
Відтак, під час детального розгляду цього питання все стає значно складнішим, адже до кінця не з'ясовано: від чого залежать можливість та здатність вибирати і який характер вони носять — об'єктивний чи суб'єктивний. Залежно від відповіді на це питання завжди визначалася й позиція філософа, мислителя стосовно природи людини та її місця у світі.
У філософсько-етичних працях природа людини розглядалася передусім з позиції специфічної властивості — розумової діяльності, котра сприймалась як певна початкова характеристика людини, а людина — як володар у своєму самовираженні. Моральність людини у такому разі невід'ємно пов'язана з її розумом і сприймається як щось природне, а свобода — як наявна властивість кожного людського індивіда.
Життя людського індивіда несе на собі відбиток якоїсь "заданості": певного етнічного середовища, його звичаїв і традицій, тієї епохи, в якій він живе, культурних цінностей, ще до всякого вибору даних їй з дитинства.
Таким чином, у повсякденній практичній діяльності людина стикається з конкретними, реально існуючими природними умовами життя, соціальними та економічними чинниками, наявною культурою. Саме ці умови багато у чому визначають коло інтересів, устремлінь, потреб людей, певну низку можливостей для вибору людиною напряму та конкретного сенсу своєї діяльності, ті норми і критерії, за якими вона оцінює свою поведінку, свій життєвий шлях.
Але такий підхід породжує ілюзію відсутності свободи, передбачає фатальну приреченість усього, що відбувається, визначеність наперед та обмеженість можливостей творчої самореалізації особистості.
Таким чином, визнання абсолютної детермінованості (причинної зумовленості) вчинків і діянь людини неминуче веде до висновку: якщо людина не є причиною подій свого життя, то вона не відповідає за них морально, а самі такі події набувають фатального характеру.
Для Д. Дідро, наприклад, безумовно незаперечною є та Істина, що свобода — це ілюзія людини, котра, знаючи наслідки своєї поведінки, не знає причин її.
Одначе насправді це не так. Люди мають значну свободу у визначенні цілей своєї діяльності, оскільки у кожний окремий історичний момент існує не одна, а кілька реальних можливостей для розвитку подій. Більше того, насправді життя стає людським тільки тоді, коли людина здатна постійно змінювати як зовнішні умови та обставини власного життя, так і внутрішні підстави для дій та вчинків відповідно до намічених цілей, цінностей та ідеалів. Нарешті, люди більш чи менш вільні у виборі засобів для досягнення поставлених цілей.
Водночас особистість у своїх рішеннях, у своєму виборі не є автономною стосовно об'єктивних обставин. А це означає, що соціальні обставини, місце людини у системі суспільних відносин можуть значною мірою обмежувати формальну множинність варіантів вибору.
Не можна не погодитись і з тим, що соціальний і моральний прогрес зумовлюють ступінь свободи морального вибору діянь і вчинків, які відповідають історичному розвитку і водночас впливають не тільки на об'єктивну можливість вибору варіантів, а і на суб'єктивну здатність особистості до морального самовизначення.
У сучасній етиці в основі вирішення питання про свободу морального вибору, про співвідношення об'єктивної можливості та суб'єктивної здатності вибирати лежить наукове тлумачення свободи та необхідності. Таким чином об'єктивні обставини та особисте рішення взаємозв'язані як елементи одного цілого і є системою об'єктивних і суб'єктивних складових свободи. Свобода вимагає пізнання необхідності, але не зводиться тільки до цього, оскільки вона виступає лише умовою, засобом для досягнення людських цілей. Тому свобода — це вибір певного варіанту дій, який відповідає об'єктивним обставинам і суб’єктивним бажанням.
Слід зауважити, що філософсько-етичні концепції лише виражають найхарактерніші умонастрої епохи, котрі або орієнтувалися на суспільно-історичний розвиток і прогрес усього людства, інакше кажучи, на загальне (матеріалізм); або апелювали до суто "людської природи", "людської суб'єктивності", його "Я", ігноруючи об'єктивну необхідність, закономірності суспільного розвитку (волюнтаризм).
Завантажити реферат